українська
Polski
English
Español
портал для лікарів
портал для лікарів
Щитоподібна залоза — це невеликий орган, розташований біля основи шиї, що складається з двох часток, з'єднаних перешийком. Він відповідає за синтез і виділення двох гормонів: трийодтироніну (Т3) і тироксину (Т4), які регулюють діяльність більшості тканин організму, впливаючи на обмін речовин і теплопродукцію. Діяльність щитоподібної залози регулює гіпофіз, який виділяє тиреотропний гормон (ТТГ), що, в свою чергу, стимулює в ній синтез гормонів T3 і T4.
Вузли щитоподібної залози — це солідні (заповнені клітинами) або кістозні (заповнені рідиною) зміни у щитоподібній залозі, які можна відчути при обстеженні шиї. Багато вогнищевих змін, виявлених при УЗД, не можна відчути при обстеженні шиї — у такому разі лікар не буде називати такі зміни вузлами. Чітка причина виникнення вузлів щитоподібної залози невідома. Іноді вони зустрічаються у членів однієї сім'ї, тому розвиток вузлів може бути генетично обумовленим. Інші причини виникнення вузлів щитоподібної залози включають в себе наступні:
Вузли щитоподібної залози — це дуже часто діагностована патологія щитоподібної залози, з приводу якої пацієнт найчастіше звертається до ендокринолога. Частота виникнення вузлів щитоподібної залози вища у жінок, ніж у чоловіків, і збільшується з віком. У країнах із нормальним поступленням йоду частота, з якою спостерігаються вузли щитоподібної залози, становить приблизно 6 % серед жінок і 1 % серед чоловіків.
Переважна більшість вузлів доброякісна; відсоток випадків раку щитоподібної залози невеликий.
Як правило, симптоми вузлів можна розділити на місцеві (пов'язані з розміром вузлів і щитоподібної залози) і пов'язані з порушенням утворення гормонів щитоподібної залози. Більшість вузлів щитоподібної залози досить малі, тож не викликають місцевих симптомів; вони найчастіше діагностуються під час стандартного медичного обстеження, яке проводить лікар. Крім того, вогнищеві зміни щитоподібної залози часто випадково діагностуються при УЗД. Якщо розміри вузла або вузлового зобу значно збільшаться, можуть виникнути проблеми з ковтанням, пов'язані зі стисненням стравоходу, або проблеми з диханням через стиснення трахеї. Зрідка виникає біль у ділянці щитоподібної залози, що іррадіює у вуха, або захриплість.
У деяких пацієнтів вузли щитоподібної залози починають виробляти надмірну кількість гормонів, що призводить до появи симптомів гіпертиреозу (детальніше: Гіпертиреоз). Якщо вузли виникли під час хвороби Хашимото, то основним симптомом може бути гіпотиреоз (детальніше: Гіпотиреоз).
Хоча більшість вузлів щитоподібної залози доброякісні і не спричиняють жодних симптомів, у разі виникнення змін у ділянці щитоподібної залози пацієнт повинен звернутися до лікаря для узгодження подальшої тактики дій. Хворий з вузлом щитоподібної залози повинен терміново звернутися до лікаря-спеціаліста в наступних ситуаціях:
Ваш лікар спробує отримати відповідь на два основні запитання:
З цією метою лікар спочатку проводить медичне обстеження (збір анамнезу та фізикальний огляд), звертаючи увагу на симптоми гіпотиреозу або гіпертиреозу, фактори ризику розвитку пухлини щитоподібної залози та інші можливі причини утворення вузла. Фізикальний огляд допоможе оцінити зокрема розмір утворення, його твердість, наявність інших вузлів (наприклад, у другій частці щитоподібної залози) або збільшення лімфатичних вузлів.
Гормональні тести потрібні для оцінки функції щитоподібної залози. Попереднє визначення функції щитоподібної залози (рівень ТТГ у крові) може призначити ваш лікар. Якщо результат виходитиме за межі норми, необхідно буде визначити рівень вільних тиреоїдних гормонів (FT4 та/або FT3).
Наступні дослідження допомагають визначити причину утворення вузла.
Ультразвукове дослідження щитоподібної залози (УЗД) є чутливим, доступним і неінвазивним методом, який дозволить оцінити, серед іншого, розмір і «характер» вогнищевих уражень щитоподібної залози. На підставі ультразвукового дослідження не можна однозначно визначити, чи є ураження злоякісним, але виявлення гіпоехогенних змін неправильної форми з нерівними контурами, мікрокальцифікаціями, посиленим кровотоком у вузлі, що супроводжуються збільшенням шийних лімфатичних вузлів, є більш «підозрілими» (у разі виявлення таких змін ризик розвитку раку вищий) і вимагають більш детальної діагностики, включаючи біопсію щитоподібної залози.
Тонкоголкова аспіраційна біопсія (ТАБ) є одним із основних методів дослідження в діагностиці вузлів щитоподібної залози. Показання до ТАБ визначаються лікарем на підставі клінічних даних (із медичного обстеження), розміру утворення, ультразвукової картини та, можливо, результатів попередніх ТАБ. Основна мета дослідження — визначити групу пацієнтів, яким необхідне хірургічне втручання (хворі з ризиком розвитку злоякісної пухлини). Під контролем УЗД проводять пункцію тонкою голкою із забором клітин вузла. Часто рекомендується зробити кілька пункцій (з одного утворення, якщо воно велике, або з декількох вузлів). Зібраний матеріал відправляють лікарю-гістопатологу, який після належної обробки аналізує клітини під мікроскопом і передає результат дослідження лікуючому лікарю. Більшість змін, перевірених за допомогою ТАБ, є доброякісними — при такому результаті існує дуже висока ймовірність того, що утворення не є злоякісним. У деяких випадках на підставі аналізу ТАБ можна запідозрити чи діагностувати рак щитоподібної залози. В обох випадках необхідне хірургічне лікування; потім (після видалення) весь вузол під мікроскопом дослідить гістопатолог і поставить остаточний діагноз. У деяких випадках кількість зібраних клітин недостатня для інтерпретації та постановки діагнозу — тоді дослідження необхідно повторити.
У деяких випадках корисна сцинтиграфія щитоподібної залози. Під час цього дослідження пацієнт отримує радіоактивний ізотоп (радіоактивний йод або технецій 99m) і завдяки спеціальній камері зчитується його накопичення щитоподібною залозою. Вузли, які виробляють надмірну кількість гормонів щитоподібної залози, захоплюють багато ізотопу й описуються в дослідженні як «гарячі» вузли. «Холодні» вузли не накопичують ізотоп або накопичують його мало. «Гарячі» вузли дуже рідко є раком щитоподібної залози.
Лікування вузлів щитоподібної залози залежить від багатьох факторів. Лікар-ендокринолог приймає рішення щодо подальших дій з урахуванням наступної інформації:
Наступні стратегії можна використовувати для ведення хворих із вузлами щитоподібної залози та вузловим зобом. Спостереження. У разі більшості невеликих утворень щитоподібної залози, які не спричиняють дискомфорту та не мають ознак пухлини, застосовується лише періодичне спостереження (за допомогою проведеного лікарем медичного обстеження, УЗД і, у разі необхідності, ТАБ). Таке регулярне спостереження часто проводиться роками і пацієнту може ніколи не знадобитися специфічне лікування.
Іноді лікар може спробувати терапію левотироксином у супресивних дозах (дозах лікарського засобу, при яких рівень ТТГ знижується близько до нижньої межі норми) для зменшення розміру вузлів. Через низьку ефективність і ускладнення тривалої терапії левотироксином в супресивних дозах (ризик передозування та індукції симптомів гіпертиреозу) такий метод у даний час використовується рідко.
Якщо у пацієнта з вузлом/вузлами щитоподібної залози діагностовано гіпертиреоз, лікар спочатку призначить тиреостатики (детальніше: Гіпертиреоз).
У разі гіпотиреозу терапія починається із препаратів левотироксину (детальніше: Гіпотиреоз).
В окремих випадках (напр. «гарячі» вузли, що супроводжуються гіпертиреозом), лікар направляє пацієнта на терапію радіоактивним йодом (детальніше: Гіпертиреоз). Слід пам'ятати, що це лікування строго протипоказане жінкам, які планують завагітніти в найближчому майбутньому, вагітним або годуючим груддю жінкам.
Абсолютними показаннями до цього методу лікування є підозра або діагноз раку щитоподібної залози. Крім того, хірургічне лікування розглядається у разі наявності великих вузлів щитоподібної залози або значно збільшеної щитоподібної залози з численними вузловими змінами (вузловий зоб), особливо, якщо є ознаки стиснення трахеї або стравоходу. Обсяг операції може бути дуже різним — від видалення частини частки з вузлом до видалення всієї щитоподібної залози, і визначається індивідуально для кожного пацієнта. Після операції на щитоподібній залозі пацієнт зазвичай повинен постійно приймати гормони щитоподібної залози (левотироксин). На жаль, під час операції можуть виникати ускладнення. Тяжкі післяопераційні ускладнення можуть включати парез/параліч одної чи двох голосових зв'язок внаслідок периопераційного пошкодження поворотних гортанних нервів та тимчасовий або постійний гіпопаратиреоз. Показання до операції, обсяг, перебіг і можливі ускладнення слід обговорити з хірургом-консультантом.
Повне одужання можливе тільки після операції. Проте, пацієнт повинен проходити періодичні медогляди та регулярно приймати препарати левотироксину, щоб уникнути повторного збільшення щитоподібної залози.
У разі невеликих вузлів щитоподібної залози, які не мають ознак пухлини та не спричиняють гіпертиреоз, рекомендується тільки регулярний моніторинг стану пацієнта. Пацієнтам, яким вузли щитоподібної залози видаляли хірургічно або лікували радіоактивним йодом, необхідний подальший регулярний моніторинг і часто також пожиттєвий прийом препаратів левотироксину.
В рамках здорового способу життя ви повинні переконатися в тому, що забезпечуєте потрібну кількість йоду в вашому раціоні. Відповідно до профілактичних програм, окрім обов'язкового йодування кухонної солі, рекомендується вживати в їжу продукти, багаті йодом (у тому числі морську рибу), а вагітним і годуючим жінкам слід приймати йод у вигляді пероральних препаратів. Адекватний прийом йоду знижує ризик розвитку паренхіматозного зобу та вузлів щитоподібної залози.
Іншим важливим фактором, який можна змінити, є припинення куріння сигарет, оскільки вчені виявили зв'язок між курінням сигарет і розвитком вузлів щитоподібної залози. Аутоімунні захворювання щитоподібної залози (напр., хвороба Грейвса-Базедова, хвороба Хашимото) є генетично обумовленими. Ми не маємо жодного впливу на генетичну схильність. Особи, у родині яких виявлено аутоімунні захворювання щитоподібної залози, повинні повідомити про це своїм лікарям, щоб уникнути прийому ліків, які можуть вплинути на розвиток захворювання.
