Серологічна діагностика аутоімунних захворювань — 2-га част.

При призначенні та інтерпретації результатів серологічних досліджень важливо враховувати клінічні та методологічні аспекти:

1. Призначення дослідження повинно бути обумовлено клінічними ознаками, що вказують на СЗСТ.

2. Необхідно забезпечити достатню кількість біологічного матеріалу (сироватка, плазма крові), особливо якщо повне дослідження включає 2 або більше етапів (наприклад, скринінгові і підтверджуючі тести), щоб кожне дослідження проводилося на зразку з того самого забору. На скеруванні, після попереднього узгодження з лабораторією, може бути зазначено, що якщо результат скринінгового тесту позитивний, слід провести підтверджуючий тест, відповідний для даного захворювання.

3. Якщо в класифікаційних критеріях даного захворювання перераховано кілька аутоантитіл (наприклад, АФС), тоді їх слід визначати у зразках сироватки/плазми, забраних у той самий час.

4. Слід дотримуватися вказівок та рекомендацій наукових товариств і експертів, а також узгоджувати з лабораторією методологічні аспекти, щоб схема діагностичної тактики при даному захворюванні відповідала чинним настановам.

5. Слід пам'ятати, що імунохімічні методи, найбільш часто використовувані для визначення аутоантитіл, надзвичайно чутливі до інтерференції, спричиненої як ендогенними факторами (зокрема гемоглобіном, білірубіном, імуноглобуліном, гетерофільними антитілами), так і екзогенними факторами (напр. температурою, типом використовуваних реактивів, лікарськими засобами). Якщо результат лабораторного дослідження не узгоджується з клінічною оцінкою або є будь-які інші сумніви, рекомендується визначити цей параметр іншим методом або забрати новий зразок і повторно провести аналіз.

6. Слід ознайомитися з методами, які використовують у даній лабораторії. Це особливо важливо при проведенні серійних визначень, які завжди слід виконувати одним і тим же методом. В іншому випадку результати не можна буде порівняти.

7. Серологічний профіль хворого може з часом змінюватися. Системні захворювання сполучної тканини характеризуються періодами загострень і ремісій. Крім активності захворювання, на появу аутоантитіл також може впливати застосовуване лікування, супутні захворювання тощо.

8. Моніторинг активності патологічного процесу за допомогою аутоантитіл, особливо при СЗСТ, залишається спірним, і експерти рекомендують покладатися в першу чергу на клінічну оцінку. Тільки в разі наявності антитіл до нативної (дволанцюгової) ДНК (анти-нДНК; англ. anti-double stranded DNA antibodies — adsDNA) у хворих на системний червний вовчак (СЧВ) рекомендується регулярно оцінювати титр цих аутоантитіл.

9. Остаточна інтерпретація результату серологічних досліджень повинна враховувати результати всіх часткових досліджень (напр. кілька типів аутоантитіл, включених у класифікаційні критерії, результати скринінгового і підтверджуючого тесту), які повинні відповідати один одному і клінічній картині.

10. Якщо є значні розбіжності між результатами скринінгового тесту і підтверджуючого тесту, завжди слід виключити помилку (пов'язану з преаналітичним, аналітичним і постаналітичним етапами) або ризик інтерференції. У сумнівних ситуаціях рекомендують спиратися на результат дослідження, яке є «золотим стандартом», наприклад, у разі виявлення антинуклеарних антитіл (ANA) таким буде результат дослідження непрямої імунофлуоресценції (indirect immunofluorescence — IIF).