українська
Polski
English
Español
портал для лікарів
портал для лікарів
Скорочення: АСК — ацетилсаліцилова кислота, ГКС — гострий коронарний синдром, ДІ — довірчий інтервал, ЛЗ — лікарський засіб, МНВ — міжнародне нормалізоване відношення, РЗК — раптова зупинка кровообігу, ФП — фібриляція передсердь, ЧКВ — черезшкірне коронарне втручання, DAPT (dual antiplatelet therapy) — подвійна антитромбоцитарна терапія, HR (hazard ratio) — співвідношення ризиків, ISTH — International Society on Thrombosis and Haemostasis (Міжнародне товариство з вивчення тромбозу та гемостазу), PCSK9 (proprotein convertase subtilisin/kexin type 9) — пропротеїнова конвертаза субтилізин/кексинового типу 9, RCT (randomized clinical trial) — рандомізоване клінічне дослідження, STEMI — інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST.
Вибір антитромботичної терапії (антикоагулянт і антитромбоцитарний лікарський засіб [ЛЗ]) у пацієнтів із фібриляцією передсердь (ФП), які перенесли гострий коронарний синдром (ГКС) або черезшкірне коронарне втручання (ЧКВ), може бути складним завданням в повсякденній клінічній практиці, оскільки комбінація антикоагулянтів і антитромбоцитарних ЛЗ асоціюється зі значним збільшенням ризику кровотечі.
У дослідженні AUGUSTUS (Antithrombotic Therapy after Acute Coronary Syndrome or PCI in Atrial Fibrillation) порівнювався профіль безпеки застосування апіксабану та антагоністів вітаміну К (АВК), а також ацетилсаліцилової кислоти (АСК) і плацебо у 4614 дорослих пацієнтів із ФП, які перенесли ГКС або ЧКВ і потребували застосування інгібітора P2Y12 протягом 6-ти місяців. В середньому через 6,5 днів після ГКС або ЧКВ пацієнти були рандомізовані в групи, в яких протягом 6-ти місяців отримували апіксабан в дозі 5 мг 2 × на день або 2,5 мг 2 × на день (при відповідності ≥ 2-м із наступних критеріїв: вік ≥80 років, маса тіла ≤60 кг, концентрація креатиніну в сироватці крові ≥1,5 мг/дл [133 мкг/л]) або АВК (цільове МНВ 2,0–3,0). У той же час пацієнти були рандомізовані в 2 інші групи, в яких вони отримували або АСК 81 мг 1 × на день або плацебо.
Вибір інгібітора рецептора P2Y12 залишався за лікарями-кураторами — клопідогрель застосовувався у 93 % випадків, а тікагрелор або прасугрель — у решті випадків. ГКС лікували за допомогою ЧКВ у 37,3 %, а консервативно — у 23,9 % пацієнтів; 38,8 % хворих перенесли планове ЧКВ (з приводу хронічного коронарного синдрому).
Головною кінцевою точкою дослідження була значна або клінічно значуща невелика кровотеча (відповідно до визначення ISTH), а додаткові кінцеві точки включали: смерть внаслідок будь-якої причини або госпіталізацію, смерть внаслідок будь-якої причини або тромбо-емболічну подію (інсульт, інфаркт міокарда, тромбоз стента або термінова коронарна реваскуляризація. Головна кінцева точка протягом 6-ти місяців спостереження виникла у 10,5 % пацієнтів, які отримували апіксабан, і у 14,7 % пацієнтів, які отримували АВК (HR 0,69; 95 % ДІ: 0,58–0,81), а також у 16,1% пацієнтів в групі АСК і 9,0 % в групі плацебо (HR 1,89; 95 % ДІ: 1,59–2,24). Найбільша кількість кровотеч спостерігалася у пацієнтів, які отримували АВК і АСК (18,7 %), а найменша — у пацієнтів, які отримували апіксабан і плацебо (7,3 %).
Протягом 6-місячного спостереження використання апіксабану, порівнюючи з використанням АВК, було пов'язано з нижчим ризиком смерті внаслідок будь-якої причини або госпіталізації (23,5 % vs 27,4 %; HR 0,83; 95 % ДІ: 0,74–0,93). Ця різниця, в основному, була пов'язана з меншою частотою госпіталізацій у першій групі (22,5 % vs 26,3 %), частота летальних випадків в обох групах була подібною. Порівняння АСК з плацебо показало подібний ризик смерті внаслідок будь-якої причини або госпіталізації в обох групах (26,2 % vs 24,7%; HR 1,08; 95 % ДІ: 0,96–1,21). Частота летальних випадків або госпіталізації була найвищою в групі пацієнтів, які отримували АВК і АСК (27,5 %), і найнижчою в групі, що отримувала апіксабан і плацебо (22 %).
Статистично значущої різниці щодо впливу на ризик смерті внаслідок будь-якої причини або тромбоемболічних подій (інфаркту міокарда, тромбозу стента, інсульту або термінової коронарної реваскуляризації) між групою апіксабану і групою АВК (6,7 % vs 7,1 %), а також між групою AСК і групою плацебо не було виявлено. Ризик інсульту був нижчим у групі, яка отримувала апіксабан, порівнюючи з групою, що отримувала АВК (HR 0,5; 95 % ДІ: 0,26–0,97).
У дослідженні AUGUSTUS у пацієнтів із ФП після недавнього ГКС або ЧКВ додавання апіксабану до інгібітора P2Y12 було пов'язано з нижчим ризиком кровотечі, порівнюючи з додаванням АВК, і нижчим ризиком смерті внаслідок будь-якої причини або повторних госпіталізацій (в основному через нижчу частоту повторних госпіталізацій). Додавання АСК як до апіксабану, так і до АВК збільшувало ризик кровотечі і не впливало на ефективність терапії.
