Токсокароз

ЕТІОПАТОГЕНЕЗ

1. Етіологічний фактор: нематоди роду Toxocara, які є випадковими паразитами людини, мігрують протягом багатьох років у формі личинки у тканинах та внутрішніх органах (печінці, міокарді, легенях, скелетних м’язах, очних яблуках та ЦНС), ніколи не досягають статевої зрілості. Доросла форма нематоди розвивається відповідно в організмі домашньої собаки (Toxocara canis) або кота (Toxocara cati). Яйця паразита, які виділяються з калом тварин, потрапляють до ґрунту, де відбувається їх подальший біологічний розвиток.

2. Резервуар та шлях передачі: домашні та дикі собаки і коти; інфікування людини відбувається через випадкове споживання інвазивних яєць Toxocara spp. із забрудненим відходами тварин ґрунтом (напр., у пісочницях, міських скверах та парках, садах біля будинку, а також районних дитячих площадках), через немиті руки або забруднені ґрунтом сирі овочі та фрукти.

3. Епідеміологія: поширений у всьому світі. Фактори ризику інфікування: геофагія, вирощування собак або котів, нерегулярна дегельмінтизація домашніх тварин (особливо молодих, <8 міс.), професійний контакт із тваринами (ветеринари, фермери), зараженим відходами ґрунтом (рільництво, працівники парків та міських рекреаційних зон, геологи) та забрудненими землею овочами та фруктами, які споживаються у сирій формі (городники, садівники). Захворювання часто з’являється у сімейному середовищі.

4. Інкубаційний період та період заразливості: від 2 тиж. до кількох місяців або років. Хвора людина не заразна для контактних осіб.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГ

1. Системна форма: розвинуті симптоми синдрому вісцеральної мігруючої личинки: лихоманка, гепато- і спленомегалія, еозинофілія, гіпергамаглобулінемія та ураження дихальної системи; може також розвинутись неповний синдром вісцеральної мігруючої личинки з наявністю кількох вище вказаних симптомів. Випадки із розвинутими симптомами та тяжким перебігом рідкісні та стосуються в основному дітей у віці 2–5 років із геофагією. Міграцію личинкових форм паразита супроводжують: біль у животі, відсутність апетиту, втрата маси тіла, кашель, напади задишки, тимчасові висипання на шкірі (кропив'янка або екзема), лімфаденіт, міалгії та артралгії, рідше міокардит або менінгіт.

2. Локалізована форма: токсокароз органа зору та токсокароз ЦНС (нейротоксокароз, дуже рідко) є наслідком скупчення невеликої кількості личинок, зазвичай навіть одної личинки у межах органа зору або головного мозку. При токсокарозі ока спостерігається одностороннє зниження гостроти зору, лейкокорія (білий рефлекс зіниці), косоокість, інколи офтальмалгія. При токсокарозі ЦНС переважають симптоми енцефаліту, часто з генералізованими або частковими епілептичними нападами.

3. Прихований токсокароз: різноманітні та мало характерні симптоми, напр. гострий бронхіт, пневмонія із синдромом Лефлера або без нього, бронхіальна астма, хронічна кропив’янка, алергічна екзема, генералізована лімфаденопатія, міозит або артрит. Може перейти у синдром вісцеральної або очної мігруючої личинки із розвинутими симптомами. Прихований токсокароз найчастіше діагностується лише на основі полегшення або регресу неспецифічних симптомів після антипаразитарної терапії.

4. Безсимптомна форма: найчастіше діагностується на основі позитивних результатів серологічних досліджень у членів сім’ї хворого. Личинки Toxocara spp. зі зниженою активністю, які залишаються у тканинах, зберігають здатність до активації та наступної міграції протягом усього життя.

ДІАГНОСТИКА

Паразити не розвиваються до дорослої форми в організмі людини, тому у калі ніколи не спостерігається яєць собачої або котячої токсокари. Єдиним способом підтвердження зараження є проведення непрямих методів дослідження.

Допоміжні дослідження

1. Визначення етіологічного чинника: серологічні тести:

1) специфічні IgG чи IgE антитіла в сироватці крові (ELISA, тест підтвердження Вестерн блот);

2) визначення авідності IgG-антитіл дозволяє диференціювати гостру фазу активної інвазії (<5 міс. від зараження; низька авідність) від хронічного захворювання (висока авідність);

3) порівняльний аналіз імунологічного профілю специфічних IgG-антитіл у сироватці та водянистій волозі, взятій з передньої камери ока або внутрішньоочної рідини шляхом імуноблоттингу.

2. Інші

1) визначення загальної кількості IgE-антитіл у периферичній крові — це важливо в разі симптомів алергії, які супроводжують блукаючі форми личинок нематод, особливо у вигляді прихованого захворювання (наприклад, при астмі та хронічній кропив'янці);

2) загальний аналіз крові та концентрація імуноглобулінів: у випадках вісцеральної форми larva migrans збільшення кількості і відсотку еозинофілів та кількості лейкоцитів у периферичній крові, а також гіпергаммаглобулінемія в сироватці крові; у випадку еозинофільного енцефаліту та менінгіту висока еозинофілія у периферичній крові та в церебральній спинномозковій рідині;

3) візуалізаційні дослідження:

а) УЗД або КТ черевної порожнини — візуалізують гепатомегалію та численні гранульоми у печінці, які утворюються навколо личинкових форм паразита;

б) КТ або МРТ головного мозку — візуалізує правильної форми, добре відмежовані від оточуючих тканин вогнищеві зміни у білій речовині або корі, часто поодинокі та частково кальциновані;

в) РГ грудної клітки — може візуалізувати летючі інфільтрати при еозинофільній пневмонії на фоні алергії (синдром Леффлера);  

г) УЗД органа зору при синдромі очної мігруючої личинки — візуалізує гранульоми, локалізовані всередині очного яблука або субретинально; зміни зазвичай односторонні та поодинокі;

4) офтальмологічне обстеження — при очній формі може бути виявлена наявність сіро-білої гранульоми у задньому полюсі або на периферії сітківки, часто із постзапальною проліферуючою фіброзною смугою та серповидним піднесенням сітківки навколо ураження.

Діагностичні критерії

Позитивний епідеміологічний анамнез (напр. геофагія в анамнезі, наявність не дегельмінтизованих щенят у найближчому оточенні, звичка вживання немитих фруктів та овочів з домашнього городу, ігри у незахищеній пісочниці) та ≥1 з наступних критеріїв: специфічні антитіла IgG або IgE у периферичній крові, еозинофілія у периферичній крові (>440/мкл або >4 %); характерні клінічні симптоми або зміни у візуалізаційних дослідженнях.

Диференційна діагностика

1. Синдром вісцеральної мігруючої личинки: зараження Baylisascaris procyonis, синдром тропічної легеневої еозинофілії (Wuchereria bancrofti, Brugia malayi), личинкова форма аскаридозу, стронгілоїдоз, алергічні хвороби (бронхіальна астма, кропивниця, атопічний дерматит, медикаментозні реакції), аутоімунні захворювання (системний червоний вовчак, вузликовий поліартеріїт, поліміозит та дерматоміозит), лімфо- та мієлопроліферативні хвороби, ідіопатична еозинофілія.

2. Нейротоксокароз: еозинофільний енцефаліт, викликаний Gnathostoma spinigerum i Angiostrongylus cantonensis, цистицеркоз ЦНС (нейроцистицеркоз).

3. Синдром очної мігруючої личинки: ретинома та інші новоутворення очного яблука, токсоплазмоз ока, туберкульоз органа зору, ексудативний ретиніт (хвороба Коатса).

ЛІКУВАННЯ

1. Синдром вісцеральної мігруючої личинки: ЛЗ вибору є альбендазол п/o 15 мг/кг маси тіла/добу (макс. 800 мг/добу) протягом 5–10 днів.

2. Токсокароз ока: альбендазол та ГК системно або місцево та хірургічне лікування (вітректомія та лазерна фотокоагуляція)

МОНІТОРИНГ

Систематичний контроль еозинофілії та активності амінотрансфераз у периферичній крові під час лікування альбендазолом. Лікування необхідно перервати у випадку появи ознак ураження печінки. Періодичне дослідження дна ока проводиться у разі повторного погіршення гостроти зору.

УСКЛАДНЕННЯ

1. Синдром вісцеральної мігруючої личинки: втрата або зниження приросту маси тіла, уповільнення фізичного розвитку, печінкова недостатність, фіброз легень, еозинофільний міокардит із серцевою недостатністю.

2. Токсокароз ока: тракційне відшарування сітківки, катаракта, атрофія очного яблука, косоокість, стійкі дефекти полів зору, амбліопія, сліпота.

3. Нейротоксокароз: порушення особистості та поведінки, епілепсія, симптоми неврологічного дефіциту.

ПРОГНОЗ

Прогноз сприятливий у хворих з неповним синдромом вісцеральної мігруючої личинки та прихованою формою інфікування, натомість серйозний та сумнівний при токсокарозі ока та у випадку локалізації мігруючих личинок у ЦНС або міокарді.

ПРОФІЛАКТИКА

Регулярна дегельмінтизація собак та котів, особливо молодих, ретельне миття фруктів та овочів перед споживанням, використання захисних рукавиць при роботі на городі, видалення калу собак та котів з рекреаційних зон та міських парків, охорона пісочниць від забруднення відходами тварин.

Користуючись цією сторінкою МП Ви погоджуєтесь використовувати файли cookie відповідно до Ваших поточних налаштувань браузера, а також згідно з нашою політикою щодо файлів cookie