Гострий апендицит

ЕТІОПАТОГЕНЕЗ

Гострий апендицит є однією з найчастіших причин гострого живота. Зазвичай спричинений оклюзією просвіту апендикса каловим конкрементом, який формується у його просвіті, з подальшим збільшенням секреції до просвіту аппендикса і припиненням зворотного всмоктування, що призводить до підвищення тиску у його просвіті, сегментарного припинення кровотоку у стінці кишки та некрозу, спочатку слизової оболонки, а остаточно трансмурального некрозу. Бактерії (в основному — анаеробні), що розмножуються у просвіті апендикса, мігрують через його пошкоджену стінку у черевну порожнину. При відсутності лікування найчастіше розвивається перфорація стінки апендикса та розлитий перитоніт. Рідше формується периапендикулярний інфільтрат, який може розсмоктатись, якщо вчасно наступить спонтанне розблокування відтоку з апендикса, або ж формується місцевий абсцес.

КЛІНІЧНА КАРТИНА

1. Суб’єктивні симптоми:

1) біль у животі — зазвичай перший симптом, спочатку складно визначити його локалізацію, зазвичай розлитий у ділянці пупка, по мірі розвитку перитоніту впродовж кількох або кільканадцяти годин локалізується найчастіше (>80 %) — у правій клубовій ділянці; на пізньому терміні вагітності може визначатись у правому верхньому квадранті, при ретроперитонеальному розміщенні апендикса також і в інших місцях;

2) втрата апетиту, нудота і блювання.

2. Об’єктивні симптоми: місцевий м’язовий захист (при пальпації чи перкусії), місцевий біль при спробі кашлю, симптом Щоткіна-Блюмберга (біль при різкому відриванні руки, що легко натискала на черевну стінку), прискорення пульсу, підвищення температури тіла до ≈38 °C. Біль під час кашлю і симптом Щоткіна-Блюмберга свідчать про перехід запальної реакції на очеревину. Пальцеве ректальне обстеження не виявляє специфічних відхилень, але ним не варто нехтувати, оскільки може виявити інші причини болю. 

ДІАГНОСТИКА

Діагностику і визначення показань до хірургічного втручання необхідно провести якнайшвидше — у випадку місцевих симптомів до 12–24 год від початку хвороби. У разі сумнівів слід спостерігати за хворим декілька годин. Якщо втручання не проведено впродовж 12–24 год, або наявні симптоми розлитого перитоніту (паралітична непрохідність →розд. 4.29.1), необхідна ургентна хірургічна операція.

Допоміжні дослідження

1. Дослідження крові: у 80–85 % випадків лейкоцитоз з нейтрофілією; підвищення рівня СРБ через 6–12 год; якщо скарги тривають >24 год, то нормальний рівень СРБ свідчить проти діагнозу гострого запалення.

2. Загальний аналіз сечі: може викликати підозру на наявність іншої причини скарг, однак еритроцитурія може бути супутньою апендициту, якщо апендикс розміщений близько до сечоводу чи сечового міхура.

3. Візуалізаційне дослідження: УЗД із градуйованою компресією з високою ймовірністю підтверджує діагноз, якщо виявлено патологічне утворення діаметром >6 мм, яке не підлягає компресії, без перистальтики і оточене прошарком рідини (незмінений апендикс під час УЗД зазвичай не візуалізується). Значення має тільки позитивний результат. Метод дослідження, якому надають перевагу у вагітних жінок та у дітей. КТ буває допоміжною у пацієнтів із атиповими симптомами, але її виконання не повинно відтерміновувати рішення про лікування.

ЛІКУВАННЯ

1. Основним методом є хірургічне видалення апендикса лапароскопічним або відкритим способом. Заборона призначення протибольових ЛЗ перед операцією є необґрунтованою, оскільки вони не ліквідують об’єктивних симптомів. З метою зменшення ризику нагноєння рани і сепсису перед операцією призначається в/в антибіотик широкого спектру дії у поєднанні з ЛЗ, активним щодо анаеробних бактерій, напр., гентаміцин 2 мг/кг (у дітей 6–7,5 мг/кг/добу) і метронідазол 7,5 мг/кг (у дітей 15–30 мг/кг/добу, макс. 2 г/добу). Якщо немає перфорації, антибіотики застосовуються до 24 год після операції; в інших випадках — впродовж 5 днів.

2. Периапендикулярний абсцес потрібно дренувати.

3. Периапендикулярний інфільтрат лікують у стаціонарі антибіотиками в/в до моменту зникнення загальних симптомів і вираженого зменшення опору в клубовій ділянці; у подальшому продовжують антибіотикотерапію п/о в домашніх умовах, і, зазвичай, через 8 тиж. виконують планову апендектомію.

4. Симптоми гострого апендициту можуть регресувати під впливом інтенсивного лікування антибіотиками, але у ≈40 % хворих скарги швидко рецидивують. Тому консервативне лікування застосовується виключно тоді, коли швидке виконання хірургічної операції неможливе.

Користуючись цією сторінкою МП Ви погоджуєтесь використовувати файли cookie відповідно до Ваших поточних налаштувань браузера, а також згідно з нашою політикою щодо файлів cookie