українська
Polski
English
Español
портал для лікарів
портал для лікарів
Деякі маніпуляції — ендотрахеальна інтубація (у випадках, за винятком раптової зупинки кровообігу або глибокої коми), електрична кардіоверсія, інколи, введення дренажу в плевральну порожнину та ендоскопія — вимагають короткотривалої внутрішньовенної загальної анестезії (стану, в якому пацієнт не реагує на подразники). У багатьох випадках для проведення ендоскопії чи дренування плевральної порожнини достатньо навіть поверхневої седації (пацієнт може реагувати на подразники, особливо сильніші). Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України, загальну анестезію проводять анестезіологи.
У лікувальній практиці найбезпечніше застосовувати бензодіазепін (мідазолам) або етомідат (ЛЗ седативної дії) у поєднанні з опіоїдним анальгетиком (напр., фентанілом), що забезпечить швидку седацію і знеболення, а також зниження рефлексів i ретроградну амнезію, що триватиме від кількох до кілька десятків хвилин.
1. Мідазолам. Доза: 5–10 мг в/в (в осіб похилого віку та хворих у важкому стані, а також з метою отримання поверхневої седації 1,0–3,5 мг). Початок дії — через ≈1,5–2,5 хв; тривалість дії 30 хв. Найбільш поширені побічні дії: гіпотонія, пригнічення дихального центру; якщо з’являться, слід ввести флумазеніл, спочатку, 0,2 мг в/в протягом 15 с, через 1 хв можна додатково ввести 0,1 мг, повторювати що хвилини до сумарної дози 1 мг (зазвичай достатньо 0,3–0,6 мг).
2. Етомідат. Доза: 0,2–0,3 мг/кг м. т. в/в. Застосовується з опіоїдом при деяких процедурах, які вимагають глибокої, але короткотривалої седації (напр. електрична кардіоверсія) як самостійний седативний ЛЗ або після введення мідазоламу 1–2 мг в/в.
3. Фентаніл. Доза: 0,1 мг (2 мл) в/в, повільно; інколи у пацієнтів похилого віку або з низькою масою тіла для отримання поверхневої седації — 0,05 мг (1 мл). Початок дії — через ≈2 хв; тривалість дії — 10–15 хв. Найбільш поширені побічні ефекти: депресивна дія на дихальний центр, брадикардія, гіпотонія, тремор; якщо вони з’явились і загрожують життю слід ввести налоксон (по 0,1 мг в/в до сумарної дози 0,4–1,2 мг).
Інші внутрішньовенні анестетики, такі як кетамін і пропофол, повинні застосовувати лікарі, які мають відповідний досвід.
Свідома згода пацієнта; натще; введення катетера (відносно великого діаметру — ≥1,2 мм [18 G]) у периферичну вену →розд. 24.5.2; корекція гіпотонії, гіповолемії, порушень водно-електролітного обміну і кислотно-лужної рівноваги, якщо виникають і якщо це можливо.
1. Набір для катетеризації периферичних вен і введення ліків, для забезпечення прохідності дихальних шляхів →розд. 24.18.1, для механічної вентиляції легень, оксигенотерапії →розд. 24.20.
2. Кардіомонітор, пульсоксиметр, дефібрилятор.
3. ЛЗ для корекції гіпотонії (розчини для інфузії, катехоламіни; →розд. 2.2) і лікування анафілаксії →розд. 17.1, а також для серцево-легеневої реанімації →розд. 2.1.
1. Розпочніть моніторинг функції серця, пульсу і SaO2 перед введенням ЛЗ і продовжуйте до повного пробудження пацієнта; регулярно з короткими інтервалами контролюйте артеріальний тиск. Подавайте кисень 40–60 %.
2. Введіть в/в опіоїд (не обов’язково для поверхневої седації) та седативний ЛЗ.
3. Забезпечте прохідність дихальних шляхів (розігніть голову пацієнта дозаду і виведіть нижню щелепу, при необхідності застосуйте рото-горлову трубку →розд. 24.18.2), продовжуйте оксигенотерапію, при необхідності проводьте вентиляцію мішком Амбу →розд. 2.1.
4. Оцініть седативний та знеболюючий ефект перед початком втручання — якщо необхідна загальна анестезія, пацієнт не повинен реагувати на голос і біль. При необхідності, застосуйте додаткове введення ЛЗ або покличте анестезіолога.
