дофамін

1) 3–5 мкг/кг/хв

2) >5 мкг/кг/хв (макс. 30 мкг/кг/хв)

– середня доза (1) → збільшує скоротливість міокарда та серцевий викид за рахунок стимуляції адренергічних рецепторів; велика (2) → стимулюючи α-адренергічні рецептори, підвищує периферичний судинний опір (збільшуючи післянавантаження лівого і правого шлуночка, може погіршувати стан хворих з ГСН) 

– можна застосовувати при ГСН із супутнім низьким артеріальним тиском

– дофамін в низькій дозі часто комбінують з добутаміном у вищій дозі

добутамін

2–20 мкг/кг/хв

– застосуйте з метою збільшення серцевого викиду

– стимулює β₁-рецептори, збільшує скоротливість міокарда, прискорює серцевий ритм, у менших дозах виявляє помірний вазодилатуючий ефект, у вищих — викликає вазоконстрикцію

– інфузія >24–48 год асоціюється з розвитком толерантності і часткової втрати гемодинамічних ефектів

– відміна може створювати труднощі внаслідок рецидиву гіпотензії, застою крові, або ниркової недостатності → поступово знижуйте дозу (на 2 мкг/кг/хв щодня) і оптимізуйте вазодилатуючу терапію (напр. із п/о застосуванням ІАПФ) 

– у пацієнтів з ІХС може викликати шлуночкові та надшлуночкові аритмії, а також біль у грудній клітці

мілринонa

в/в струминно 25–75 мкг/кг впродовж 10–20 хв, в подальшому 0,375–0,75 мкг/кг/хв

 – інгібітор фосфодіестерази (гальмує розпад цАМФ); має позитивну інотропну дію, полегшує релаксацію міокарда і кровоносних судин

 – показаний хворим з периферичною гіпоперфузією і збереженим артеріальним тискoм, із супутнім застоєм крові у малому колі кровообігу чи без застою, у яких лікування діуретиками і вазодилататорами в оптимальних дозах виявилoся неефективним

 – може бути використаний замість дофаміну у хворих, які отримують β-блокатори, а також в разі недостатньої відповідi на добутамін

 – можливий розвиток проаритмічного ефекту — використовуйте обережно у хворих з ІХС

левосименданa

3–12 мкг/кг впродовж 10 хв, у подальшому
0,05–0,2 мкг/кг/хв

– є альтернативою для хворих, які вживають β­‑блокатори, оскільки позитивний інотропний ефект не залежить від стимуляції β-рецептора

– у хворих із систолічним артеріальним тиском <100 мм рт. ст. не призначайте у дозі насичення, оскільки може індукувати гіпотензію

норадреналін

0,2–1,0 мкг/кг/хв

 – призначайте (обережно!) тільки у випадку кардіогенного шоку, коли систолічний тиск, незважаючи на лікування інотропним ЛЗ та інфузійну терапію, становить <90 мм рт. ст., а перфузія органів, незважаючи на покращення серцевого викиду — недостатня

 – може бути показаний у хворих з ГСН і сепсисом

 – можна комбінувати з кожним з вищевказаних інотропних ЛЗ (обережно з дофаміном); його застосування має перевагу над дофаміном 

адреналін

1 мг кожні 3–5 хв (тільки під час реанімації); 0,05–0,5 мкг/кг/хв

застосовуйте тільки під час реанімаційних дій при зупинці кровообігу i, в разі необхідності, у випадку резистентності до добутаміну та персистентної гіпотензії

дигоксин

початкова доза 0,25–0,5 мг; потім 0,125–0,375 мг/добу (контроль концентрації у сироватці крові)

ефективний при ГСН, що викликана тахіаритмією (напр., фібриляцією передсердь); не рекомендується при ГСН, яка виникла внаслідок гострого інфаркту міокардa, у зв’язку з його проаритмогенним ефектом