1. Відмінити слабкі опіоїди.

2. Розпочати з дози морфіну 5–10 мг кожні 4 год п/о (пацієнтам у старшому віці, в поганому загальному стані та/або кахектичним пацієнтам — 2,5–5 мг). Пацієнтам у похилому віці слід збільшити інтервал між дозами до 6 год, інколи — до 8 год. Підбираючи дозу, слід розглянути, чи хворий не належить до осіб, які повільно метаболізують з огляду на активність CYP2D6 (у таких пацієнтів кодеїн не проявляє анальгетичного ефекту, а трамадол діє набагато слабше). У такому випадку початкова доза морфіну має бути менша, як у пацієнтів, що не приймали опіоїдів. Найкраще оцінювати ефективність морфіну п/о з огляду на його максимальний анальгетичний ефект, іншими словами, через 60–90 хв після прийому (якщо до цього часу ефект не є задовільним, не треба очікувати, що пізніше стане краще).

3. Призначити додаткові дози морфіну, коли з’вляється біль, зазвичай, 50–100 % дози кожні 4 год.

4. Якщо біль недостатньо пом’якшений і хворий додатково приймає >2 рятувальні дози/добу збільшуйте дозу макс. на 25–50 % кожні 1–2 дні (на основі оцінки анальгетичного ефекту та суми додаткових доз), поки не буде досягнуто задовільного контролю болю з добре контрольованими небажаними ефектами.

5. Після визначення потреби у морфіні із швидким вивільненням перейти на препарат з контрольованим вивільненням: морфін п/о або, залежно від ситуації, на оксикодон п/о із контрольованим вивільненням, трансдермальний фентаніл чи трансдермальний бупренорфін (при зміні діючої речовини — необхідно розрахувати еквівалентну дозу).

6. Пам’ятати про рятувальні дози, напр., морфін з негайним вивільненням, як правило, 1/12–1/6 добової дози (враховуючи еквівалентну дозу).