1. Перерахуйте добову дозу морфіну для перорального прийому у фентаніл (напр., використовуючи співвідношення 150:1а, 90 мг морфіну п/о відповідає 0,6 мг трансдермального фентанілу = 25 мкг/год) і виберіть пластир, який вивільняє таку саму або найближчу кількість фентанілуб.

2. Після застосування першого пластиру ефективна анальгетична концентрація досягається протягом 12 годин, тому при переході від морфіну:

а) що вводиться у вигляді пероральної форми негайного вивільнення → застосовуйте регулярні дози морфіну під час наклеювання пластиру та через 4 та 8 год

б) що вводиться у формі 12-годинного контрольованого вивільнення → використовуйте останню дозу морфіну під час наклеювання пластиру

3. Порадьте пацієнту прийняти екстрені дози морфіну (у формі негайного вивільнення) за потреби.

4. На 3-ю добу після застосування першого пластиру підрахуйте потребу в екстрених дозах морфіну та оцініть необхідність зміни дози фентанілу. Не проводьте можливу зміну на пластир із вищою дозою частіше, ніж після застосування 1 або 2 послідовних пластирів.

5. У зв’язку з меншою запорною дією фентанілу порівняно з морфіном при переході з морфіну на фентаніл зменшують дозу проносних ЛЗ вдвічі (а потім титрують їх дозу).

6. Міняйте пластирі кожні 72 години.

7. Пам’ятайте про рятувальні дози опіоїдів із негайним вивільненням (зазвичай морфіну) ≈1/10–1/6в добової дози фентанілу (включаючи коефіцієнт перетворення). Напр., при використанні пластиру 25 мкг/год екстрена доза морфіну п/о у препаратах із негайним вивільненням зазвичай становить 5–10 мг (якщо використовується співвідношення 1:100) або 7,5–15 мг (якщо використовується співвідношення 1:150); іноді достатньо меншої дози.