Чи інтраназальне застосування антибіотиків є обґрунтованим?

Інтраназально застосовують мупіроцин при ерадикації носійства метицилін-резистентного золотистого стафілокока (MRSA) в дітей при підготовці до хірургічних операцій (наприклад, кардіохірургічного лікування вад серця), оскільки в таких випадках потенційний ризик зараження має серйозні наслідки для здоров’я.

Однак, в практиці використовуються антибіотики місцевої дії (наприклад, при хронічному риносинуситі). Найчастіше за хронічне запалення відповідають золотисті стафілококи та анаеробні бактерії, які характеризуються здатністю до утворення біоплівки у замкненому просторі, такому як навколоносові пазухи. Вивільнені з біоплівки бактерії загострюють хронічний процес. Відомо, що бактерії, які знаходяться в масі біофільму, є стійкими до антибіотиків, які застосовують парентерально або перорально, з огляду на різний метаболізм і функції, які вони виконують. Для їх знищення лікарський засіб повинен досягти концентрацію в 10–1000 рази вищу, ніж показник мінімальної інгібуючої концентрації (МІК). Виявлено, що ефективним може бути введення антибіотику через небулайзер. Натомість, не слід використовувати антибіотик у формі крапель для носа, тому що при такому способі введення лікарський засіб не потрапляє у слизову оболонку навколоносових пазух. В літературі є доступна інформація відносно використання антибіотику у формі іригації, спрею чи небулізації. Останній спосіб виявився найефективнішим. У деяких клінічних дослідженнях не було підтверджено переваги даного способу лікування над класичним застосуванням ліків перорально.

Через небулайзер використовувався тобраміцин, гентаміцин, цефуроксим, цефтазидим і фторхінолони, а мупіроцин застосовували для промивання навколоносових пазух. Також місцево використовуються ліки при терапії грибкового синуситу (наприклад, амфотерицин B).