Яка тактика дій при гострому середньому отиті з перфорацією?

Питання, надіслане до редакції

Чи перфорація барабанної перетинки під час гнійного середнього отиту у новонародженого чи немовляти є показанням до госпіталізації?

Відповідь

Гострий середній отит (ГСО) — одна з найпоширеніших інфекцій верхніх дихальних шляхів. Через численні фактори, що сприяють його розвитку, тривалість такого запалення та його потенційні ускладнення неможливо чітко передбачити. На інфекції верхніх дихальних шляхів суттєво впливають: анатомічні аномалії, функціональні розлади, умови середовища, тип мікроорганізму та порушення імунітету.

У дітей отит може розвиватися дуже швидко. Вважається, що маніфестний отит із витіканням секрету може розвинутися протягом 24 годин. Отит найчастіше зустрічається у дітей віком до 2-х років.

У новонароджених та немовлят фактором, що сприяє розвитку ГСО, є широка євстахієва труба, яка полегшує проходження секрету з носа та верхньої частини глотки. З іншого боку, у дітей старшого віку гіпертрофія глоткового мигдалика з подальшою блокадою євстахієвої труби може порушити вентиляцію та дренування середнього вуха і, як наслідок, стати причиною отиту. Рідко середній отит розвивається гематогенним шляхом або через персистуючу перфорацію барабанної перетинки.

В результаті триваючого запалення в порожнині середнього вуха відбувається гіперсекреція та накопичення секрету. Якщо його фізіологічне дренування неможливе (оклюзія євстахієвої труби), він накопичується в середньому вусі, в результаті чого збільшуються тиск у барабанній порожнині та тонус барабанної перетинки, симптомом чого є біль у вусі. Якщо тиск перевищує міцність барабанної перетинки, відбувається спонтанна перфорація і витікання секрету назовні. Цей секрет може мати різний колір, рідко кров’янистий, буває без запаху або, навпаки, має різкий, неприємний запах. Після того, як відбувається витікання, біль полегшується, але це не означає, що запальний стан вилікувано. Евакуація через перфорацію запобігає потраплянню виділень в інші частини пневматичної системи середнього вуха. У такій ситуації природа замінює хірургічне втручання, оскільки потенційне перше хірургічне лікування полягає в надрізі барабанної перетинки та евакуації накопичених у вусі виділень. Слід чітко зазначити, що показання до цієї процедури не охоплюють кожного накопичення рідини.

Наскільки старші діти можуть повідомляти і визначати свої скарги (наприклад, «у мене болить вухо», «нічого не чую на вухо»), настільки у немовлят потрібно звертати увагу на зміну поведінки — небажання їсти, апатію або надмірне збудження, лихоманку або діарею. Пильне і уважне спостереження, здійснене батьками, має основне значення в таких ситуаціях. Цінною інформацією для лікаря є час появи витікання виділень, їх колір і запах. Вважається, що чим молодша дитина, тим тяжчими є загальні симптоми, часто з незначно вираженими «вушними симптомами».

У разі витікання секрету із вуха необхідною є консультація з лікарем первинної ланки, який після проведення отоскопічної оцінки вирішить, чи достатньо амбулаторного лікування, чи також доцільна консультація ларинголога. Середній отит із витіканням секрету є показанням до антибіотикотерапії, в основному в амбулаторних умовах. Відтоку секрету не слід перешкоджати, вставляючи, наприклад, ватні або марлеві тампони у вухо, потрібно уникати контакту цієї частини тіла з водою.

При правильному перебігу лікування витікання секрету повинно припинитися через 2–4 дні. Типовим симптомом отиту є тимчасове погіршення слуху. У більшості випадків перфорація загоюється самостійно і слух повертається до норми. Хочу наголосити, що не кожне виділення секрету з вуха є симптомом середнього отиту. Хибно діагностований середній отит може виявитись надмірним виділенням рідкої вушної сірки або ексудатом в процесі запалення зовнішнього слухового проходу. Для середнього отиту більш характерне витікання слизових або гнійних виділень , ніж серозних. Будь-яке витікання секрету з вуха, помічене батьками — незалежно від причин його утворення — вимагає консультації лікаря.

Підсумовуючи: витікання виділень з вуха обов’язково вимагає консультації лікаря, призначення антибіотикотерапії відповідно до клінічних настанов та контролю після лікування. У разі рецидивуючих отитів слід розширити ларингологічну діагностику у пошуках факторів, що спричиняють неефективність лікування, та спрямувати дії на їх усунення.