українська
Polski
English
Español
портал для лікарів
портал для лікарів
Сечокам’яна хвороба (нефролітіаз, нирковокам’яна хвороба) — це наявність у сечовивідних шляхах конкрементів (у поточній мові: сечових каменів), утворених із хімічних речовин, наявних, як правило, у сечі. У нормі ці речовини наявні у сечі у розчиненому стані. Проте іноді їх концентрація стає надто високою і їх повного розчинення не відбувається.
Із деяких нерозчинених речовин утворюються кристалики, початково дрібні (у поточній мові „пісок у нирках„), які з часом поєднуються у щоразу більші, що призводить до виникнення конкрементів (сечових каменів), наявність яких призводить до появи симптомів сечокам’яної хвороби. Найчастіше (у майже 80 % хворих) вони складаються із оксалату або фосфату кальцію, рідше із сечової кислоти, магнієво-амонієвого фосфату (так зв. струвіту; такі камені в основному наявні в осіб із хронічною інфекцією нирок), дуже рідко з цистину.
Іноді до розвитку сечокам’яної хвороби призводять наступні розлади та порушення:
Проте у більшості хворих із сечокам’яною хворобою попри правильне проведення відповідної діагностики не вдається виявити безпосередньої причини утворення сечових каменів.
Сечокам’яна хвороба — це часте захворювання. Симптоми сечокам’яної хвороби у формі приступу ниркової кольки спостерігаються принаймні 1 раз у житті у близько 10 % чоловіків та 5 % жінок. Перший приступ ниркової кольки, як правило, з’являється між 20-м та 40-м роками життя. Ниркова колька найчастіше зустрічається у чоловіків віком 40–50 років, а у жінок у віці 50–70 років. Після першого приступу ниркової кольки у половини хворих протягом 5–10 років спостерігаються чергові приступи. У деяких хворих сечокам’яна хвороба триває протягом декількох десятків років і протягом цього часу хворі багато разів видаляють („народжують”) камені та переносять урологічні операції.
Сечокам’яна хвороба може бути сімейною і тоді у членів сім’ї хворого часто виявляють порушення метаболізму певних речовин, які сприяють утворенню сечових каменів.
Сечокам’яна хвороба не має зв’язку із жовчокам’яною хворобою (камені у жовчному міхурі та жовчовивідних шляхах).
Камінь або каміння, що знаходяться у нирках, можуть не викликати жодних симптомів протягом років. За цей час вони можуть повільно збільшуватися, іноді до великих розмірів, та заповнювати цілу миску та чашечки нирки (так зв. коралоподібні камені). У таких випадках може спостерігатися тупий біль у спині, який іноді помилково приписують хворобі хребта.
Рисунок 1. Сечокам’яна хвороба
Типовим симптомом сечокам’яної хвороби є ниркова колька. Ниркова колька — це раптовий, надзвичайно сильний біль, який жінки часто описують, як значно сильніший, ніж біль під час пологів. Причиною ниркової кольки є переміщення каменя із нирки у сечовід, що викликає його подразнення та часткове або повне блокування. Біль, супроводжуючий ниркову кольку, є гострим, іноді спастичним (поперемінно посилюється та послаблюється), локалізований в області нирки (якщо камінь розташований високо) або внизу живота (якщо розташований поблизу сечового міхура), іррадіює у пахвинну ділянку з тої самої сторони.
У багатьох хворих під час приступу ниркової кольки спостерігається нудота та/або блювання.
Сеча, що виділяється під час приступу ниркової кольки, може бути червоного кольору через наявність крові. Якщо сечовий камінь, який викликав приступи ниркової кольки, невеликих розмірів (тобто має діаметр <5 мм), то він може досить швидко переміститися до сечового міхура і біль триває коротко (достатньо 1 або 2 рази прийняти знеболювальні та спазмолітичні ліки).Сечові камені більших розмірів довше переміщуються по сечоводі або його блокують. Тоді ниркова колька може тривати багато днів та, в кінці кінців, може вимагати оперативного втручання уролога.
Інші симптоми сечового каменя, який переміщується сечоводом до міхура, це:
Якщо описані вище симптоми з’явилися вперше або їх супроводжує гарячка чи озноб, то слід негайно звернутися до лікаря. Лікарської допомоги слід також шукати, якщо нудота та блювання настільки інтенсивні, що прийом ліків та їжі стає неможливим.
Особи з вже діагностованою сечокам’яною хворобою, у яких типові симптоми спостерігалися у минулому та зникли через короткий проміжок часу (до декількох днів), часто із видаленням дрібного каменя, та у яких немає інших, особливо хронічних захворювань, можуть самі розпочати лікування, приймаючи доступні без рецепту та рекомендовані раніше лікарем знеболювальні та спазмолітичні препарати (дивіться нижче) та приймаючи велику кількість рідини (3–4 літри). Заборонено робити спроби самостійного лікування симптомів ниркової кольки у дітей та вагітних жінок.
Слід звернутися до лікаря у наступних випадках:
Безсимптомна сечокам’яна хвороба іноді діагностується випадково при проведенні УЗД з інших причин або рентгенографії черевної порожнини. Однак частіше за все ці дослідження виконують у осіб, які скаржаться на болі типу ниркової кольки, або при появі червоного забарвлення сечі. УЗД та рентгенографія надають інформацію про розмір та кількість сечових каменів, а також про їх локалізацію. Іноді (напр. перед урологічним втручанням) необхідною є додаткова інформація і лікар призначає проведення подальших досліджень.
Це може бути:
Після постановки діагнозу сечокам’яної хвороби деяким особам рекомендують виконати дослідження крові та сечі для того, щоб виявити причину утворення конкрементів, якщо вона існує. Для цього лікар призначає добовий аналіз сечі, щоб визначити її об’єм, реакцію рН (кисла чи лужна реакція сечі), вміст кальцію, натрію, сечової кислоти, оксалатів, цитратів та креатиніну. Надмірна та надто велика кількість певних речовин може вказувати на причину утворення каменів, і, базуючись на цьому, лікар призначає подальшу тактику (відповідна дієта, прийом ліків). Після певного часу може бути показаний повторний добовий аналіз сечі для того, щоб оцінити, чирекомендована тактика є ефективною для профілактики виникнення каменів.
Дослідження для виявлення причини сечокам’яної хвороби слід виконати:
У більшості випадків приступ ниркової кольки викликаний переміщенням малого конкременту (<5 мм) по сечоводу і окрім болю інші скарги відсутні. У таких випадках, як правило, достатнім є прийом знеболювальних та спазмолітичних препаратів, розслаблюючих м'язи стінок сечовивідних шляхів (рекомендованих лікарем або доступних без рецепту) та прийом великої кількості (3–4 літри) рідини для швидшого „вимивання” каменюя Дуже виражена ниркова колька вимагає лікування під контролем лікаря, який призначить сильніші знеболювальні (іноді навіть опіоіди) та спазмолітичні ліки та, як правило, візуалізаційні дослідження (УЗД або рентгенографію) та лабораторні дослідження. Слід намагатися зберегти видалений сечовий камінь, оскільки аналіз його складу може вказати на причину сечокам’яної хвороби.
Урологічна консультація є обов’язковою:
Урологічне втручання необхідне, якщо:
У наш час рідко виникає необхідність у проведенні хірургічної операції для усунення сечового каменя або каменів. Існують інші ефективні способи їх видалення. До них належать:
1. Екстракорпоральна літотрипсія (скорочено англ. extracorporeal shockwave lithotripsy — ESWL), тобто роздроблення сечового каменя в організмі при використанні так зв. ударної хвилі. Це втручання використовується при сечокам’яній хворобі найчастіше. Сечовий камінь роздрібнюється на частинки розміром з піщинку, які легко видаляються із сечею. Як правило втручання виконується амбулаторно і не вимагає знеболювання. Воно є безпечним, не призводить до ушкодження тканин, а протягом декількох днів після операції пацієнт може повернутися до своєї звичайної активності. Принаймні за 2 тижні до операції слід припинити прийом усіх ліків, що знижують згортання крові, у тому числі ацетилсаліцилової кислоти. При сечових каменях більших розмірів буває необхідним проведення декількох сеансів літотрипсії. У більшості осіб протягом декількох днів після операції спостерігається гематурія, а досить часто неінтенсивний біль у животі чи у ділянці нирок або скарги при сечовипусканні (часте сечовиділення, печіння при сечовипусканні), викликані видаленням дрібних фрагментів роздробленого конкременту. Протипоказанням до екстракорпоральної літотрипсії є вагітність.
2. Черезшкірна нефролітотрипсія (англ. percutaneous nephrolithotomy — PCNL) як правило виконується тоді, коли сечовий камінь у нирці великих розмірів (>2,5 см) або розташований у такому місці, що не може бути роздрібнений за допомогою літотрипсії. Операція проводиться під знеболенням. Вона полягає у введенні через невеликий розріз шкіри в області нирки до ниркової миски інструменту, який називається нефроскопом, за допомогою якого уролог може оглянути сечовий камінь, детально визначити його розташування та за допомогою відповідних інструментів роздрібнити його на менші шматки, які у подальшому усуває. Переважно пацієнт залишається у лікарні протягом декількох днів, а до звичайної активності повертається через приблизно 2 тижні.
3. Уретерореноскопія (уретерореноскопічна літотрипсія), (скорочено англ. URS або URLS), як правило слугує для усунення сечових каменів із серединного та нижнього відділу сечоводу. Операція виконується під знеболенням без необхідності будь-якого розрізу тканин. Уролог вводить гнучкий ендоскоп через уретру до сечового міхура, а потім до сечоводу. Через ендоскоп можна безпосередньо оглянути сечовий камінь у сечоводі та за допомогою відповідних інструментів видалити його повністю або попередньо роздрібнивши на менші фрагменти. Після операції, як правило, у сечоводі залишають на декілька днів відповідний катетер для того, щоб сеча нормально відтікала із нирки. Після цього пацієнт може повернутися до своєї звичайної активності.
У половини пацієнтів сечокам’яна хвороба спостерігається лише 1 раз у житті і немає потреби у застосуванні жодного подальшого лікування. У решти протягом 5–10 років відбувається рецидив сечокам’яної хвороби і у цих осіб завжди слід провести обстеження для виявлення причини, а потім застосувати профілактичне лікування (відповідна дієта та прийом ліків).
Використовуючи урологічні втручання практично в усіх випадках можна усунути сечові камені, а дотримання відповідного способу життя та прийом ліків у багатьох осіб запобігає утворенню нових конкрементів. Тому у багатьох випадках сечокам’яну хворобу можна вилікувати. У цьому випадку найважливішим є дисциплінованість пацієнта, який вже до кінця життя повинен строго дотримуватися визначених принципів профілактики сечокам’яної хвороби.
Неодноразово рецидив сечокам’яної хвороби виникає саме з вини пацієнта. Проте у частини осіб існують причини утворення сечових каменів, при яких профілактика є неефективною і сечокам’яну хворобу не можна тривало вилікувати, проте завжди можна істотно знизити частоту її рецидивів та їх вираженість.
Можна значною мірою запобігати сечокам’яній хворобі. Простий та найважливіший спосіб профілактики сечокам’яної хвороби полягає у прийомі такої кількості рідини, щоб об’єм сечі завжди становив щонайменше 2 літри на добу.
На ніч слід випивати склянку рідини, безпосередньо перед сном, а також вночі, якщо сон був перерваний для сечовипускання.
Рекомендується обмежити вживання м’яса, також риб, якщо їх споживали у великих кількостях, оскільки м’ясо є джерелом речовин, закислюючих сечу, які сприяють утворенню сечових каменів.
Рекомендується також обмеження споживання солі, оскільки натрій, що міститься у ній, викликає посилене видалення із сечею кальцію, з якого можуть утворюватися сечові камені. Немає потреби обмежувати вживання кальцію у формі молочних продуктів, проте заборонено без призначення лікаря приймати препарати кальцію та вітаміну D.
Якщо склад каменя визначено і він містить оксалати або у пацієнта виявлено надмірне видалення оксалатів із сечею, то слід обмежити вживання продуктів, багатих оксалатами:
Слід ретельно дотримуватися рекомендацій лікаря, який може призначити ліки для профілактики утворення каменів. Як правило ці ліки слід приймати роками, іноді до кінця життя.
Завжди слід лікувати інфекцію сечовидільної системи, особливо хронічну, та усувати, при можливості, усі перешкоди для нормального відтоку сечі.
У більшості випадків сечокам’яної хвороби причину не можна виявити, тому не можна передбачити її появу та заздалегідь розпочати дії для зниження ризику захворювання. Проте відомо, що сечові камені утворюються із речовин, наявних у сечі, коли їх концентрація стає надто високою. Тому слід завжди вживати відповідну кількість рідини, особливо при зростанні потреби, напр. при високій температурі оточення, тяжкій фізичній праці, при гарячці. Також дієта із обмеженням м’ясних продуктів та солі, але із більшою кількістю овочів та фруктів, знижує ризик появи сечокам’яної хвороби. Такі засоби профілактики слід особливо рекомендувати особам із сімейним анамнезом сечокам’яної хвороби.
Сечові камені частіше утворюються в осіб із хронічною інфекцією сечовидільної системи або із утрудненим відтоком сечі, тому лікування цих станів істотно знижує ризик сечокам’яної хвороби.
