Інфекційна діарея

Зміст

• Пронос
• Діарея інфекційна
• Пронос причини
• Пронос і температура
• Дієта при діареї
• Препарати при діареї
• Профілактика проносу

Що таке інфекційна діарея та які її причини?

Інфекційна діарея (пронос) — це захворювання, викликане інфекційним фактором. Головним її симптомом є збільшення частоти випорожнень та маси стільця (калу) більше 200 г за добу, викликане збільшенням кількості води, яка наповнює кишечник. У рідких та напіврідких калових масах можливі домішки слизу, гною або крові. У 90 % випадків інфекційний пронос через певний час досягає максимальної інтенсивності, а пізніше поступово проходить, як правило ще до звернення до лікаря.

Причиною інфекційної діареї є зараження, яке викликали віруси, бактерії, рідше — хвороботворні (патогенні) гриби або найпростіші. Джерелом інфекції є заражені мікроорганізмами харчові продукти та вода, а резервуаром (тобто елементом природи, в якому перебувають хвороботворні мікроорганізми) — хворі тварини або людина.

Саме отруєння відбувається після вживання харчових продуктів, забруднених екскретами з травного тракту хворого або через безпосереднє споживання продуктів, що походять від хворої тварини у вигляді непастеризованого молока та яєць чи м’яса, підданих неправильній термічній обробці. Рідше випадки інфікування (зараження) стосуються безпосереднього контакту із хворим.

Як часто зустрічається інфекційна діарея?

Інфекційний пронос — це друга за частотою (після захворювань органів системи кровообігу) причина хворіб та смертності у світі. В основному стосується бідних суспільств із низьким стандартом життя, а також періодів воєн та стихійних лих, таких як посуха або повінь. Інфікування ротавірусами викликає протягом року 120–140 мільйонів випадків захворювань та приблизно 600 тис. летальних випадків, передусім серед малих дітей.

Інфекційна діарея може розвиватися як ізольоване захворювання або у формі групових отруєнь у результаті спільної експозиції, тобто контакту із інфекційним фактором. Нові епідеміологічні виклики пов’язані з:

• інфікуваннями бактеріями, резистентними до ліків та із сильнішим токсичним впливом на кишечник
• глобалізацією, що полегшує експозицію до фактору з інших регіонів світу
• зростанням популяції осіб із порушеннями імунітету та осіб похилого віку із підвищеною чутливістю до інфекції.

Вид харчового отруєння обумовлений також сезонністю появи інфекцій. Інфекції, викликані бактеріями із видів Salmonella i Shigella, спостерігаються у літні місяці, інфікування Campylobacter jejuni — весною, а інфікування Yersinia enterocolitica та ротавірусами — узимку.

Як проявляється інфекційна діарея?

Головні симптоми

Головним симптомом ентероколіту (запалення тонкого і товстого кишківника) є діарея та супроводжуючий її спастичний біль у животі, який виникає через наявність у кишечнику великої кількості рідини, стимулюючої перистальтику.

Секреторна діарея (тобто видільна) є рясною, водянистою та зберігається попри припинення перорального прийому їжі.

При інфекційній діареї запального характеру та викликаної інвазивними бактеріями у калових масах часто з’являється гній, кров та слиз.

Залежно від гетерогенності домінуючих симптомів розрізняють: гастроентероколіт (запалення шлунка, товстого і тонкого кишечника), ентероколіт (запалення тонкого і товстого кишечника) та проктит (запалення прямої кишки). Гастроентероколіт характеризується, окрім симптомів ентероколіту, інтенсивною нудотою, блюванням, спазмами та болем в надчеревній ділянці (епігастрії). Втягнення у запальний процес товстого кишківника пов’язане із появою болю внизу живота та лівій клубовій ямці, а також позивів, які випереджають появу діарейного стільця.

Септичні симптоми

Проникнення інвазивних бактерій через імунний бар’єр кишківника може призвести до появи септичних симптомів (тобто таких, які є наслідком рознесення бактерій з кров’ю), включно із запальним пошкодженням внутрішніх органів. Внаслідок зневоднення (дегідратації), викликаної блюванням та діареєю, також зменшується еластичність слизових оболонок, шкіри та тургор підшкірної клітковини. Посилюється відчуття спраги, з’являється відчуття сухості, липкості слизових оболонок, утруднене ковтання сухої їжі, м’язові спазми, загальна слабкість, порушення температури тіла. Зменшується також потовиділення, сльозовиділення, об’єм сечі, а у тяжких випадках зневоднення – при відсутності поповнення рідини – існує ризик розвитку судинного колапсу. Також у хворих часто спостерігається падіння артеріального тиску та прискорення серцевої діяльності при зміні положення тіла з горизонтального на вертикальне.

При тяжкому зневодненні (втрата близько 10% маси тіла) окрім розладів у системі кровообігу з’являються симптоми зі сторони центральної нервової системи у вигляді психомоторного збудження, сонливості, коми.

Подальший розвиток інфекції

На подальший розвиток інфекції окрім виду збудника та його інфікуючої дози мають вплив захисні механізми, які включають: імунітет (залежний від віку пацієнта, хронічних захворювань та попереднього лікування), дію соляної кислоти у шлунку, моторну функцію кишківника (зниження моторної активності травного тракту в свою чергу призводить до утрудненого очищення кишок від етіологічного фактору) та його мікрофлору (нормальна кишкова мікрофлора є природним бар’єром для розвитку деяких харчових інфекцій).

Період реконвалесценції (одужання)

Під час періоду реконвалесценції можуть спостерігатися симптоми постінфекційних імунологічних синдромів у вигляді шкірних змін (вузлувата еритема), пошкодження нервів (полінейропатії), реактивного артриту, гемолітико-уремічного синдрому, тобто розпаду еритроцитів та ниркової недостатності.

Що слід робити при появі симптомів?

При появі симптомів слід поповнювати втрачену рідину — нижче описано способи приготування розчинів для пероральної регідратації. Обов’язково потрібно ввести певні дієтичні обмеження (також описані нижче). Якщо стан хворого погіршується або симптоми не проходять через декілька днів, то слід звернутися до сімейного лікаря.

Як лікар встановлює діагноз?

Діагностика інфекційної діареї базується на анамнезі та фізикальному обстеженні хворого. Інформація про вік пацієнта, його стать, професію та здійснені подорожі зазвичай дозволяє лікарю визначити різновид та вираженість харчової інфекції, що розвивається. Житлові умови, особисті та культурні традиції визначають експозицію до факторів, що викликають захворювання травної системи.

У зв’язку із високою вартістю мікробіологічного дослідження калу ідентифікація бактеріального або паразитарного фактору проводиться лише у випадку:

• появи високої лихоманки
• імунних порушень
• інфікування інших органів
• кровотеч або затяжної діареї
• дегідратації
• групових отруєнь
• осіб із гомосексуальними контактами
• т. зв. діареї мандрівників.

Лікування септичних ускладнень (тобто пов’язаних із перенесенням мікроорганізмів із кров’ю) та тяжкого зневоднення вимагає розширення лабораторної діагностики — передусім проведення біохімічних досліджень крові пацієнта.

Які способи лікування існують?

У гострому періоді захворювання рекомендується відпочинок та оформлення листка непрацездатності. Більшість хворих можна лікувати амбулаторно.

Регідратація (поповнення рідини) та інші способи лікування

Основою лікування є регідратація (пероральна або внутрішньовенна). Крім цього застосовують лікувальне харчування, симптоматичне та, в окремих хворих, антимікробне лікування. Показання до скерування на госпіталізацію стосуються випадків значної дегідратації (в осіб похилого віку та малих дітей), а також інтенсивного блювання, через яке неможливо проводити пероральну регідратацію. При ускладненнях інфекційної діареї стаціонарне лікування також є необхідним.

Від моменту розвитку діареї та блювання необхідно розпочати дії, які запобігають зневодненню. Поява рідкого випорожнення або блювання вимагає поповнення рідини у кількості 5–10 мл/кг маси тіла або 2–5 мл/кг, тобто відповідно 350–700 мл або 140–350 мл рідини після кожного рідкого стільця або блювання.

Вуглеводно-електролітні розчини

Поява спраги при інфекційній діареї вказує на дефіцит маси тіла до 2 % та втрату щонайменше 1000 мл рідини. У таких випадках існує необхідність у поповненні наближеного об’єму рідини прийомом вуглеводно-електролітних розчинів протягом 3–4 годин. У більшості випадків їх можна ввести перорально, оскільки – незважаючи на діарею – здатність до активного всмоктування електролітів та глюкози збережена, а у початковому відділі тонкого кишківника відбувається всмоктування води, що міститься у виділеннях.

Якщо неможливо провести пероральну регідратацію або ж вона є неефективною, якщо спостерігається паралітична кишкова непрохідність, стійке блювання, значне зневоднення або тяжкий загальний стан — хворий вимагає госпіталізації та внутрішньовенного введення відповідних рідин та електролітів. Терапія за допомогою внутрішньовенних краплинних інфузій дозволяє швидко компенсувати дефіцит рідини, а також лікувати такі метаболічні розлади, як ацидоз, та коригувати дефіцит натрію, калію, кальцію та магнію.

Пероральне харчування

Після фази швидкої регідратації та стабілізації стану хворого слід розпочати пероральне харчування. При постійній втраті рідини вимагається продовження внутрішньовенного або перорального поповнення рідини відповідно до наведених вище принципів. Відповідна регідратація призведе до того, що на другому етапі лікування їжа буде краще засвоюватися.

Їжа стимулює регенерацію пошкоджень слизової оболонки кишківника і всмоктування води та електролітів, прискорюючи припинення водянистої діареї.

Зауваження щодо лікування інфекцій травного тракту

Показання до специфічного лікування інфекцій травного тракту досить обмежені, оскільки у більшості випадків хвороба минає самостійно. Антибактеріальне лікування неефективне при інфекційній діареї, викликаній вірусами, при отруєнні стафілококовим токсином, токсином Clostridium perfringens та Bacillus cereus. На основі анамнезу, фізикального обстеження та результатів мікробіологічного дослідження лікар може прийняти рішення про застосування антибіотику. Дуже важливо, щоб під час його вживання чітко дотримуватись рекомендацій та визначених годин прийому. Слід використати усі призначені лікарем таблетки, капсули або інші форми ліків. Не можна переривати лікування після часткового або навіть повного зникнення симптомів. Такі дії дозволяють зменшити ризик рецидиву захворювання та носійства.

Пробіотики та ліки, що гальмують перистальтику шлунково-кишкового тракту

Пробіотики, тобто препарати бактерій із корисним впливом на відбудову фізіологічної кишкової флори, доступні без рецепта, використувуються як засіб, що доповнює лікування діареї, або ж застосовуються при антибіотикотерапії з інших причин.

У хворих із водянистою діареєю без гарячки або з невисокою гарячкою можна зважити використання ліків, що сповільнюють перистальтику травного тракту. Перевагу віддають лопераміду, який діє безпосередньо на гладкі м’язи кишок. Він назагал добре переноситься, а ризик появи побічних реакцій низький. Лоперамід дуже ефективний (зменшує кількість випорожнень в середньому на 80%). Лікування лоперамідом розпочинають із одноразового перорального прийому дози 4 мг, а потім продовжують по 2 мг після кожного рідкого випорожнення аж до максимальної добової дози 8 мг або – при лікуванні лише протягом 2 днів – 16 мг на добу.

Спазмолітичні препарати (спазмолітики)

Лікар також може призначити ліки, які мають спазмолітичну дію на гладкі м’язи кишкової стінки. Вони приносять полегшення пацієнтові та знижують моторну функцію травного тракту, але у зв’язку із цим можуть мати негативний вплив на подальший перебіг запальної та інвазивної діареї. До них відноситься дротаверин, який відпускається без рецепта. При його використанні слід чітко дотримуватися рекомендацій відповідно до інструкцій з застосування лікарських засобів.

Чи можливе повне одужання?

Хвороба у більшості випадків закінчується повним одужанням. Іноді може минути декілька тижнів, а навіть місяців до повної стабілізації функції травного тракту. В осіб із генетичною схильністю може виникнути т. зв. реактивний артрит (застаріла назва — синдром Рейтера), тобто запалення декількох суглобів та місць прикріплення сухожилків до кісток в основному нижніх кінцівок, асиметричне (з одної сторони). Реактивний артрит може виникнути після інфекції травного тракту, тобто наприклад інфекційної діареї, а також після інфекцій сечостатевої системи.

Що слід робити після закінчення лікування діареї?

У період хвороби та після зникнення її симптомів пацієнт є потенційним джерелом інфекції для оточуючих, зокрема домочадців. Вимагається дуже скрупульозне дотримання принципів особистої гігієни хворим та його співмешканцями, існує також необхідність використання хлорвмісних засобів для підтримання чистоти санітарно-гігієнічного обладнання.

Особи, що працюють у у сфері гастрономічних послуг та при харчових продуктах, повинні мати виконані бактеріологічні дослідження калу. У випадку інфікування Salmonella або Shigella повернення до роботи можливе після отримання негативних результатів у 3-х посівах поспіль.

Що слід робити, щоб уникнути хвороби?

Профілактика виникнення інфекційної діареї полягає у перериванні шляхів поширення інфекції, рідше — у формуванні імунітету до бактеріального або вірусного фактору. Профілактичний прийом ліків, що запобігають захворюванню, використовується у виняткових випадках, напр. при діареї мандрівників.

На кожному етапі продукції та зберігання харчів рослинного і тваринного походження існує можливість мікробної контамінації харчового продукту. Усі етапи продукції та переробки повинні проводитися згідно з процедурами, визначеними санітарною та ветеринарною службами. Придбання харчових продуктів без сертифікату якості, які походять із невідомого джерела, істотно підвищує ризик появи захворювання, що переноситься харчовим шляхом. Рідшою причиною інфекції є забруднення їжі під час приготування страв внаслідок перенесення патогенного (хвороботворного) фактору через забруднені руки, кухонне обладнання, комахами або при безпосередньому контакті з іншим інфікованим харчовим продуктом. Профілактика такої інфекції полягає у ретельному приготуванні та зберіганні їжі. Правильна термічна обробка страви мінімізує ризик появи захворювання.

У зв’язку із можливістю забруднення рослин грунтом та відходами фрукти та овочі обов’язково ретельно мити або очищувати від шкірки. Така тактика при контамінації (забрудненні) хвороботворним фактором та відсутності проведення термічної обробки є неефективною для профілактики інфекційної діареї.