українська
Polski
English
Español
портал для лікарів
портал для лікарів
Хвороба Крона (лат. morbus Crohn, англ. Crohn’s disease, CD) відноситься до неспецифічних запальних захворювань кишківника. Вона може стосуватися кожного відрізку травного тракту — від ротової порожнини до відхідника (ануса).
Найчастішою локалізацією запальних змін є кінцевий відрізок клубової кишки, другою за частотою — тонкий та товстий кишківник, а найрідше лише товстий кишківник. Зміни у стравоході, шлунку та дванадцятипалій кишці спостерігаються у невеликому відсотку випадків, зміни в ділянці відхідника (анальній ділянці) у вигляді тріщин, абсцесів та нориць — приблизно у половини хворих.
Точна причина хвороби Крона невідома. Серед механізмів виникнення перераховують 3 головні фактори: індивідуальна сприйнятливість (генетична), кишкова мікрофлора та імунна відповідь слизової оболонки пацієнта. Хвороба розвивається, коли у сприйнятливих осіб з’явиться порушення механізмів імунної відповіді на внутрішні мікроорганізми.
Захворюваність хворобою Крона у Європі становить від 1 до майже 11,4 на 100 000 людей на рік. Згідно даних англійських вчених кількість захворювань на запальні хвороби кишківника збільшується у 2 рази через кожні 10 років. В останні роки реєструється зростання частоти захворювань, особливо у дітей. Найвища захворюваність припадає на підлітковий вік та на 3-тю і 4-ту декаду життя, хоча деякі вважають, що другий пік частоти захворювань припадає на вік після 60-ти років.
15 % родичів першої лінії осіб, хворих на неспецифічні запальні захворювання кишківника, також хворіють на ці хвороби. Ризик захворювання складає: 8,9 % для потомства, 8,8 % для братів та сестер, 3,5 % для батьків.
До загальних, неспецифічних симптомів відносяться: загальна слабкість, лихоманка (гарячка) та зниження маси тіла (може бути викликана недостатнім харчуванням або синдромом порушеного всмоктування).
Місцеві симптоми залежать від локалізації, розповсюдженості та ступеня поширення (запущеності) змін у травному тракті. Найчастіше — у 40–50 % хворих — ураженим є кінцевий відрізок клубової кишки (термінальний ілеїт), у 30–40 % одночасно тонкий та товстий кишківник (ілеоколіт), а у 20 % лише товстий кишківник. Значно рідше ушкоджується проксимальний (ближчий) відрізок тонкого кишківника, а у виняткових випадках — верхній відділ травного тракту або апендикс.
Клінічна картина залежить від локалізації змін:
При рецидивуючій діареї, болях у животі, лихоманці або нез’ясованій та ненавмисній втраті маси тіла, кровотечі із травного тракту або змінах навколо ануса (абсцеси, тріщини, нориці) слід звернутися до лікаря первинної ланки для проведення відповідної діагностики.
Особи, в яких діагностовано хворобу Крона та у яких спостерігається загострення симптомів захворювання, повинні негайно звернутися до лікаря, який прийме рішення про необхідність стаціонарного лікування або продовження лікування в амбулаторних умовах. Деякі симптоми захворювання (напр. кровотеча із травного тракту або непрохідність) можуть призвести до тяжких ускладнень та вимагають негайного лікарського втручання.
Діагноз вимагає загальної оцінки суб’єктивного та об’єктивного методів обстеження, а також додаткових досліджень, проте найважливішою залишається ендоскопічна оцінка кишківника із забором біоптатів для гістопатологічного дослідження. Лабораторні дослідження, такі як визначення концентрації С-реактивного білка (СРБ) та загальний аналіз крові, можуть бути корисними при диференціальній діагностиці запальних та функціональних захворювань.
Серед візуалізаційних методів дослідження корисною буває комп’ютерна томографія. При цьому дослідженні про хворобу Крона свідчить потовщення кишкової стінки, обмежене правою частиною товстого кишківника, фіброзна проліферація брижі та наявність абсцесів у черевній порожнині.
Корисними є усі методи діагностичної оцінки тонкого кишківника (рентгенографічне дослідження травного тракту з контрастуванням, ентероскопія, капсульна ендоскопія), який проте залишається мало доступним та складним для обстеження відрізком травного тракту. Ключове значення для диференціальної діагностики має колоноскопія із забором біоптатів для гістопатологічного дослідження.
Чіткі діагностичні критерії, особливо такі, які дозволяють завжди відрізнити хворобу Крона із ураженням товстого кишківника від неспецифічного виразкового коліту, відсутні; у близько 10 % хворих діагностується неуточнений коліт.
Для лікування загострення хвороби використовуються протизапальні та імуносупресивні (гальмуючі несприятливу імунну відповідь) ліки.
При легкій формі хвороби використовуються аміносаліцилати (сульфасалазин та месалазин) та/або глюкокортикостероїди (преднізон, метилпреднізолон) для перорального прийому (всередину). Месалазин має ширше застосування у лікуванні хвороби Крона тонкого кишківника. При запаленні товстого кишківника (коліті) насамперед використовується сульфасалазин. При більш тяжких формах лікування полягає у довенному введенні глюкокортикостероїдів (гідрокортизон, метилпреднізолон), а при відсутності покращення — імунодепресантів.
Доступні також більш нові ліки, т. зв. моноклональні антитіла: інфліксімаб або адалімумаб, а також більш новий глюкокортикостероїд — будесонід.
Досить часто у пацієнтів із хворобою Крона виконуються хірургічні втручання. Найчастіше це операції, пов’язані з місцевими ускладненнями (абсцеси, нориці), проте також цих пацієнтів оперують з приводу стенозів, часткової кишкової непрохідності та підозри на рак.
Лікування хвороби Крона є тривалим; воно полягає у профілактиці рецидивів та пом’якшенні протікання загострень. Повне одужання ймовірно не є можливим, проте існують легкі форми хвороби, які протікають без загострень.
Рідкісним віддаленим наслідком запальних кишкових захворювань є рак товстого кишківника (близько 1,5 % хворих). Факторами, які підвищують ризик його виникнення, є: довга тривалість хвороби та ураження значної частини товстого кишківника.
Не можна самовільно, без узгодження з лікарем, припиняти прийом ліків, навіть якщо симптоми хвороби давно пройшли. Тривале лікування у період ремісії — це найефективніший спосіб профілактики рецидивів.
Під час тривалого лікування лікар призначає контрольні дослідження (напр. загальний аналіз крові, печінкові проби, визначення активності креатиніну), які допомагають у ранньому виявленні потенційних ускладнень, викликаних використовуваними ліками.
Важливою також є профілактика остеопорозу, який у пацієнтів із хворобою Крона спостерігається досить часто у зв’язку із розладами кальцієво-фосфорного обміну (у т.ч. через порушення всмоктування вітаміну D у тонкому кишківнику та тривале лікування глюкокортикостероїдами).
Важливим також є ендоскопічний моніторинг — хворих із тривалістю хвороби більше 10-ти років слід обов’язково спостерігати на предмет раку товстого кишківника (колоноскопія через кожні 2 роки).
Спеціальна дієта, рекомендована при хворобі Крона, відсутня. Дієта має бути такою ж, як і у здорової людини, тобто різноманітною та багатою поживними речовинами, вітамінами та мінералами. Гіпотрофія та дефіцит мінеральних речовин зустрічаються часто; особливо дефіцит фолієвої кислоти, заліза та цинку.
Найважливіше — це уникати страв, які викликають появу скарг або їх посилюють, ними можуть бути (проте лише у деяких пацієнтів): молоко та молочні продукти, пшениця, дріжджі, кукурудза, банани, помідори, яйця та вино.
При загостреннях слід уникати продуктів із великим вмістом харчових волокон, таких як цільнозерновий хліб, насіння стручкових рослин, овочі (особливо капуста), фрукти та страви із великим вмістом клітковини, які можуть посилювати діарею.
При стенозах кишківника слід дотримуватися дієти зі зниженим вмістом клітковини, з виключенням яблук, цитрусових, салату, шпинату, буряків, огірків, шкірок з фруктів та овочів, грибів та насіння.
Точна причина хвороби не встановлена і не відомо, як її уникнути. Проте можна запобігти її рецидивам — найважливішим є дотримання рекомендацій лікаря, у тому числі припинення тютюнопаління. Особи, в сім’ях яких спостерігаються неспецифічні запальні захворювання кишківника, відносяться до групи підвищеного ризику, тому при появі тривожних симптомів вони повинні пройти ретельну діагностику.
