Вади уретри

1. Задній уретральний клапан (≈1/800–2500 живонароджених) є одним із найпоширеніших вад сечовивідних шляхів у чоловіків. Відтоку сечі з сечового міхура перешкоджають складки слизової в проксимальному відділі уретри. Наслідками стенозу є розширення проксимального відділу уретри і гіпертрофія м’язової оболонки стінки сечового міхура. Вада, не діагностована пренатально, може проявитися в неонатальному періоді у вигляді розладів сечовипускання або інфекції сечовивідних шляхів. Його часто діагностують лише у дітей старшого віку та/або молодих людей, коли воно проявляється розладами сечовипускання, денним та/або нічним нетриманням сечі. У будь-якому віці можливий вторинний міхурово-сечовідний рефлюкс, мегауретери та гідронефроз. У 5–20 % випадків він викликає хронічну хворобу нирок і ниркову недостатність. При УЗД може виявити потовщення стінки сечового міхура та розширення верхніх сечових шляхів. Остаточний діагноз встановлюють після сечовивідної цистоуретрографії та цистоскопії. Діагностувати його можна ще у внутрішньоутробному періоді за характерним ультразвуковим зображенням.

2. Гіпоспадія (1/125–200 народжених хлопчиків) у переважній більшості випадків дистальна (отвір сечівника знаходиться в межах голівки або задньої борозни), значно рідше проксимальна (отвір біля основи статевого члена або в промежині). Лікування хірургічне, зазвичай ≈12 міс.