українська
Polski
English
Español
русский
портал для лікарів
портал для лікарів
Група захворювань, спільною ознакою яких є позаклітинне накопичення в тканинах і органах нерозчинних білків фібрилярної будови, т. зв. амілоїду. Етологія і патогенез до кінця не вивчені. Розрізняють системний амілоїдоз (→нижче) і локальний (напр., накопиченння β-амілоїду при хворобі Альцгеймера та амілоїдній церебральній ангіопатії). Форми амілоїдозу відрізняються будовою білків, що формують амілоїдні фібрили, клінічною картиною і перебігом.
1. AL-амілоїдоз (первинний): виникає при моноклональних гаммапатіях; амілоїдні фібрили сформовані з моноклональних ланцюгів легких імуноглобулінів.
2. AA-амілоїдоз (вторинний, реактивний): результат хронічного запалення (переважно РА, спондилоартропатії) або інфекції; прекурсором амілоїду А є білок гострої фази SAA.
3. Aβ2M-амілоїдоз: результат довготривалої діалізотерапії, прекурсором амілоїдних фібрил є β2-мікроглобулін.
4. Сімейний амілоїдоз: зустрічається рідко, більшість форм успадковуються за аутосомно-домінантним типом, причиною є мутації генів, що кодують різні білки (найчастіше гену транстиретину — ATTR-амілоїдоз).
КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГ
1. AL-амілоїдоз: прояви залежать від органної локалізації та кількості депозитів.
2. AA-амілоїдоз: симптоми основного захворювання та нефротичний синдром із прогресуючою нирковою недостатністю, діарея і синдром мальабсорбції, рідко симптоми кардіоміопатії.
3. Aβ2M-амілоїдоз: синдром зап'ястного каналу (зазвичай перший симптом), біль та набряк суглобів (особливо великих), патологічні переломи кісток.
4. ATTR-амілоїдоз: у кожній сім'ї починається в подібному віці та проявляється сенсорною і моторною нейропатією (спочатку в нижніх кінцівках) і/або кардіоміопатією (єдиним симптомом ураження серця можуть бути аритмії); вегетативна нейропатія зазвичай проявляється діареєю і ортостатичною гіпотензією.
1. Лабораторні дослідження: протеїнурія (найчастіший перший симптом; спостерігається при AA-, AL-амілоїдозі та деяких рідкісних сімейних формах), підвищена концентрація креатиніну в сироватці, підвищена активність холестатичних ферментів у сироватці (при AL-амілоїдозі), моноклональний білок або вільні легкі ланцюги в сироватці або в сечі (у 90 % хворих із AL-амілоїдозом).
2. Гістологічне дослідження: найчастіше проводять біопсію підшкірної жирової клітковини черевної стінки; діагностичний алгоритм включає дослідження біоптату з фарбуванням конго червоним і вивчення препарату під зеленим подвійним променезаломленням у поляризаційному мікроскопі.
3. Імуногістохімічне дослідження: з метою визначення типу амілоїдозу.
Діагноз встановлюють на основі клінічної картини і результату гістологічного та імуногістохімічного дослідження. У разі підозри на амілоїдоз незважаючи на негативний результат біопсії підшкірної жирової клітковини → проведіть біопсію іншого органу, напр., нирки, печінки або малих слинних залоз з нижньої губи чи слизової оболонки ШКТ (напр., ануса або дванадцятипалої кишки).
1. Лікування AL-амілоїдозу: хіміотерапія та АТГСК.
2. Лікування вторинного амілоїдозу:
1) лікування основного захворювання;
2) специфічна терапія:
а) зниження синтезу прекурсорних білків амілоїдних фібрил → протизапальна та імуносупресивна терапія (ефективності не підтверджено);
б) гальмування накопичення амілоїду → колхіцин п/о 0,5–1 мг/добу у монотерапії (при низькій ШОЕ, низькій концентрації СРБ у сироватці та відсутності клінічних симптомів амілоїдозу), або в комбінації з циклофосфамідом (при симптоматичному амілоїдозі);
3) ортотопічна трансплантація печінки при сімейному ATTR-амілоїдозі.
3. Лікування органних змін: залежить від локалізації та симптомів.
Середній час виживаності хворих із AA-амілоїдозом оцінюють на ≈10 років. Найчастіша причина смерті — ниркова недостатність. У нелікованих хворих із AL-амілоїдозом виживаність з моменту встановлення діагнозу становить менше року. Ураження серця погіршує прогноз.
