Свинка (епідемічний паротит)

ЕТІОПАТОГЕНЕЗвгору

1. Етіологічний фактор: вірус паротиту.

2. Патомеханізм: вірус проникає в епітеліальні клітини верхніх дихальних шляхів, де відбувається початкова реплікація → віремія та інфікування багатьох органів та тканин (у т. ч. слинних залоз, ЦНС).

3. Резервуар та шляхи передачі: люди — єдиний резервуар; джерело інфекції — хворий або інфікована людина з безсимптомним перебігом, інфекція передається повітряно-крапельним шляхом, через безпосередній контакт, або посередньо через контакт з інфекційним матеріалом чи інфікованими предметами (кров, слина, спинно-мозкова рідина, сеча).

4. Інкубаційний період та період заразливості: інкубаційний період 14–24 дні (у сер. 16–18); пацієнт може бути джерелом інфекції від 7 днів перед і до 9 днів після появи набряку слинних залоз (вірус присутній у сечі до 2 тиж.).

Клінічна картинавгору

У 20–30 % випадків перебіг є безсимптомним. При симптомних формах різкий початок, гострий перебіг. Можуть з’являтися усі нижче описані симптомокомплекси, їх комбінації або лише один із них.

1. Продромальний період (грипоподібні симптоми): рідко у дітей, частіше у дорослих, 1–7 днів перед появою набряку слинних залоз.

2. Сіалоаденіт: найчастіше привушних (60–70 %), рідше підщелепних (10 %) залоз, зазвичай двосторонній (≈70 %); слинні залози можуть уражатись по черзі або одночасно.

1) біль і набряк слинних залоз — максимальний на 2-й або 3-й день; слинна залоза «тістувата», рідше тверда, шкіра над нею напружена, незмінена, поступово набряк охоплює навколишні тканини (скроневі ділянки, ділянки виличної дуги, соскоподібного відростка, шиї), відтісняючи вушну раковину назовні. Ці симптоми зменшуються через 3–4 дні, регресують повністю через ≈7 днів.

2) гіперемія ділянки виходу протоки привушної слинної залози з набряком сосочка на слизовій оболонці щоки;

3) зниження виділення слини (відчуття сухості у ротовій порожнині), біль слинної залози з посиленням під час споживання кислих харчових продуктів (або інших, що сильно стимулюють виділення слини);

4) утруднене жування, ковтання та відкривання рота;

5) гарячка (38–39 °C) — з’являється одночасно з набряком слинних залоз, зберігається 3–4 дні; рецидивує у випадку ураження чергових слинних залоз або ускладнень; у малих дітей може не розвиватись;

6) інші симптоми — погане самопочуття та слабкість, біль голови, втрата апетиту, блювання.

3. Менінгіт: типові для вірусного менінгіту зміни у спинно-мозковій рідині (→розд. 27.7) з’являються у 60–70 % хворих на епідемічний паротит, але у більшості випадків перебіг мало- або безсимптомний. Клінічні прояви (менінгеальний синдром) у 5–10 % хворих, частіше у дорослих, ніж у дітей, зазвичай між 4-м та 8-м днем хвороби (рідше до появи сіалоаденіту або в період реконвалесценції). Вираженість зазвичай незначна, симптоми регресують протягом тижня. Можливий менінгіт без симптомів сіалоаденіту. Менінгоенцефаліт з тяжким перебігом: зустрічається рідко (2 на 100 000 випадків); летальність ≈1 %.

4. Орхоепідидиміт: одно- або двобічний; зустрічається у 30–40 % хворих хлопчиків (у період статевого дозрівання) і молодих чоловіків, зазвичай наприкінці 1-го тижня (часто з менінгітом). Симптоми з’являються раптово — гарячка, сильний біль у яєчку, що іррадіює у промежину, набряк, гіперемія та підвищення місцевої температури, біль у нижній частині живота, головний біль, озноб, нудота та блювання; симптоми, як правило, зберігаються 4 дні.

5. Оофорит: одно- або двобічний; зустрічається у 5–7 % дівчат після статевого дозрівання та жінок. Симптоми менш виражені, аніж при орхіті, більше схожі на гострий апендицит (біль і пальпаторна чутливість у нижній частині живота); не призводить до непліддя.

6. Панкреатит: виникає у <10 % пацієнтів, як правило, у пізніших термінах захворювання (навіть до декількох тижнів після набряку слинних залоз), в ≈1/3 випадків без запалення слинних залоз. Проявляється гострим болем в епігастрії (що іррадіює ліворуч і в спину), нудотою та блюванням, гарячкою та ознобом, а також діареєю. Підвищеною є активність ліпази крові (активність амілази крові та сечі також збільшується при запаленні слинних залоз). Зазвичай самостійно минає протягом 7 днів.

7. Інші (рідко): дакріоаденіт, тиреоїдит, тиміт, гепатит, мастит, нефрит.

Діагнозвгору

Допоміжні дослідження

1. Ідентифікація етіологічного фактора:

1) серологічні дослідження (основний метод; матеріал: сироватка крові): специфічні антитіла IgM у гострому періоді хвороби та/або ≥4-кратне підвищення титру специфічних антитіл IgG з інтервалом у 2–4 тиж. (найчастіше ІФА). У раніше вакцинованих осіб зазвичай спостерігається лише підвищення IgG, рідко знову з’являються IgM.

2) ізоляція вірусу (у сумнівних, особливих випадках; матеріал: кров, слина, сеча, СМР): в культурі клітин або виявлення його РНК методом ЗТ-ПЛР. МультиПЛР-панелі для менінгіту не виявляють РНК вірусу паротиту.

2. Інші дослідження: підвищення активності амілази у крові та сечі свідчить про залучення у патологічний процес слинних залоз.

Діагностичні критерії

У типових випадках на основі анамнезу (відсутність вакцинації), наявності контакту, а також клінічного обстеження; додаткові методи дослідження не потрібні. Основою для точного діагнозу є результати вірусологічних досліджень. Можливими (хоча рідкісними) є випадки захворювання серед раніше вакцинованих (навіть 2-ма дозами) осіб, особливо у результаті близького та інтенсивного контакту (підлітки/молоді дорослі).

Диференційна діагноcтика

1) інфекційний сіалоаденіт — вірусний (вірус парагрипу, грипу, ЦМВ, Coxsackie, ECHO, лімфоцитарного менінгоенцефаліту, ВІЛ, ВЕБ), бактеріальний, у т. ч. абсцес (найчастіше стафілокок, рідше Mycobacterium, Actinomyces; у місці виходу слинної протоки можуть візуалізуватися гнійні виділення, які витікають спонтанно або після компресії слинної залози), хвороба котячих подряпин (збільшення передвушних вузлів, синдром Паріно), набутий токсоплазмоз;

2) неінфекційні причини збільшення слинних залoз — сіалолітіаз із утворенням конкрементів у слинній залозі та/або у слинній протоці, звуження видільних проток (періодичний набряк →УЗД, сіалографія), кіста, гемангіома або новоутворення слинної залози (→УЗД, гістологічне дослідження), синдром Мікулича (синдром Шегрена), макроглобулінемія Вальденстрема, саркоїдоз; алергічні реакції на ЛЗ (йодиди, гуанетидин, фенілбутазон, пропілтіоурацил); травма; муковісцидоз; амілоїдоз;

3) хвороби сусідніх тканин та органів — лімфатичних вузлів, новоутворення кісток (напр., нижньої щелепи), скронево-нижньощелепний артрит, гіпертрофія грудинно-ключично-сосковидного м’яза;

4) у випадку менінгіту без ураження слинних залоз — інші асептичні менінгіти вірусної або туберкульозної етіології;

5) у випадках з ураженням яєчок та їх придатків — бактеріальне запалення (хламідійна інфекція, сифіліс, гонорея, туберкульоз), травма.

Лікуваннявгору

Етіотропне лікування

Не існує.

Симптоматична терапія

При необхідності антипіретики та анальгетики (парацетамол, НПЗП, іноді опіоїдні анальгетики при панкреатиті). Часте пиття, полоскання ротової порожнини, слід уникати кислих страв. У випадку орхоепідидиміту → знеболювальні препарати (іноді необхідні опіоїдні анальгетики), суспензорій (або тісна нижня білизна) і лежаче положення, що додатково зменшує біль.

Ускладненнявгору

За винятком менінгіту, вони частіше зустрічаються у молоді і дорослих, ніж у дітей. Орхіт може спричинити пригнічення функції сперматогенезу та непліддя (рідко, радше при двобічному процесі). Можливі стійкі наслідки тяжкого менінгоенцефаліту: нейросенсорна глухота (5 на 100 000 випадків; може виникнути навіть без нейроінфекції), епілепсія, паралічі, гідроцефалія.

Інші (рідко): неврологічні (синдром Гійєна-Барре, поперечний мієліт, полінейропатії, лабіринтит, параліч лицевого нерва); офтальмологічні (кон’юнктивіт, склерит, кератит, увеїт та ірит, неврит зорового нерва); гематологічні (тромбоцитопенія, пароксизмальна гемоглобінурія); артрит (ризик 0,4 %, як правило, великі суглоби), міокардит; захворювання у І триместрі вагітності підвищує ризик самовільного викидня.

Прогнозвгору

У більшості випадків сприятливий та залежить від різновиду ускладнень →вище. Перенесена інфекція зазвичай залишає стійкий імунітет, можливі рецидиви захворювання (особливо у раніше щеплених) з типовими ускладненнями. Рецидивний сіалоаденіт найчастіше спричинений звуженням видільних слинних проток (→сіалографія) або супроводжує порушення імунітету (ЦМВ-інфекція, ВІЛ-інфекція, синдром Мікулича). Інфікування під час вагітності не збільшує ризик вроджених вад плода, але підвищується ризик внутрішньоутробної загибелі плода та викидня/передчасних пологів.

Профілактикавгору

Специфічні методи

Вакцинація →розд. 18.11.2.8 — основний метод профілактики.

Неспецифічні методи

Ізоляція хворих: протягом 9 днів від розвитку набряку слинних залоз.

Обов’язок повідомлення РСЕС:

у кожному випадку підозри чи діагностування