Синдром «мігруючої личинки»

Етіопатогенезвгору

1. Етіологічний фактор: етіологічним фактором, який викликає більшість випадків синдрому шкірної «мігруючої личинки» в усьому світі, є Ancylostoma brasiliense (бразильська анкілостома), яка є найменшою анкілостомою, що паразитує в організмі людини, інші: A. caninum (анкілостома собак), A. ceylanicum. Синдром шкірної «мігруючої личинки» також є одним із симптомів інвазії нематодами наступних видів: A. duodenale (анкілостома дванадцятипалої кишки) i Necator americanus (анкілостома американська) oraz Strongyloides stercoralis (вугрик кишковий).

2. Резервуар і шляхи передачі: резервуаром паразита в тропічних і субтропічних країнах є різні види диких і домашніх тварин з родини собак і котів. Разом із фекаліями заражених тварин яйця паразита потрапляють у ґрунт, з якого за сприятливих температурно-вологісного середовища розвиваються інвазійні філярієподібні личинки, що проникають у репродуктивний шар епідермісу людини. Після проникнення через шкіру на місці проникнення паразита з’являється свербляча червона папула, яка перетворюється на везикулу, а потім розтягується у змієподібні та підняті над поверхнею шкіри тунелі на кілька або кільканадцять сантиметрів тунелей (англ. creeping eruption). У разі інвазії анкілостоми роду Ancylostoma tunele тунелі подовжуються від кількох міліметрів до кількох сантиметрів на добу, тоді як кишкова анкілостома мігрує набагато швидше й з’являється в різних місцях шкіри кожні кілька годин. Після проходження паразита тунелі висихають і покриваються струпом.

3. Фактори ризику зараження: фактором ризику синдрому шкірної «мігруючої личинки» є прямий контакт шкіри з ґрунтом, що містить інвазивні личинки паразитів, тобто ходіння босоніж, сон і сидіння прямо на землі, а також ігри в пісочниці, незахищеній від доступу собак і котів. Ризик захворіти підвищується під час подорожей до країн з різними кліматичними та санітарними умовами і пов’язаний з недотриманням правил гігієни тропічних зон щодо уникнення ходіння босоніж по сухому піску на пляжі, а також сидіння або сну прямо на вологій землі або тільки на пляжному рушнику.

4. Інкубаційний період та період заразливості: хвороба не передається серед людей.

Епідеміологіявгору

Синдром шкірної «мігруючої личинки» є ендемічним для тропічного та субтропічного клімату та широко поширений у громадах, які живуть у поганих умовах. Також його все частіше діагностують у пацієнтів у розвинених країнах після повернення з подорожей у тропіки. Ризик зараження також підвищується у людей, які ніколи не подорожували до жарких країн, і є результатом тенденції глобального потепління, що призводить до збільшення популяції паразита в сільській місцевості розвинених країн, напр., південної частини Європи та Сполучених Штатів. Основним фактором ризику захворювання в цих регіонах є наявність у домогосподарстві собаки, яка не проходить регулярну дегельмінтизацію та ходіння босоніж по ґрунту, забрудненому інвазійними личинками паразита.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ПРИРОДНИЙ ПЕРЕБІГвгору

Типовими ураженнями шкіри є змієподібна, лінійна еритема, розташована на відкритих частинах тіла (→рис. 18.4-18). Тунелі, спричинені інвазією паразитів, підірвані, інфільтровані, блідо-рожеві та трохи підняті над рівнем навколишньої шкіри. На відміну від інфекції Ancylostoma spp., шкірні ураження, викликані Strongyloides stercoralis, менш чітко обмежені, але з видимим почервонінням. Міграція паразита в шкірі супроводжується дуже сильним свербінням, що призводить до подряпин, які часто заражаються бактеріальними і грибковими суперінфекціями. Ураження шкіри найчастіше локалізуються на ділянках тіла, які безпосередньо контактують із забрудненою личинками нематод землею, тобто на стопах, руках і сідницях.

Повідомлялося про атипові клінічні прояви синдрому creeping eruption та фолікуліту, а також мігруючої кропив’янки або дисемінованого мультифокального папуло-везикулярного висипу на шкірі живота, грудної клітки та спини.

Легеневі та кишкові симптоми можуть виникати лише у випадках масової інвазії анкілостомами Necator americanus i A. duodenale, та Strongyloides stercoralis, кінцевим господарем яких є людина.

Діагностикавгору

Допоміжні дослідження

1. Ідентифікація етіологічного фактора:

1) остаточне підтвердження виду паразита можливе лише у випадку зараження нематодами, для яких остаточним хазяїном є людина (Necator americanus i A. duodenale та Strongyloides stercoralis) — базується на виявленні личинок паразитів, отриманих у посіві калу;

2) серологічні дослідження — не проводяться.

2. Інші:

1) РГ грудної клітки — еозинофільні інфільтрати типу Леффлера під час присутності в легенях паразитарних личинок Necator americanus, A. duodenale або lub Strongyloides stercoralis;

2) лабораторні дослідження крові — еозинофілія периферичної крові при зараженні кишковими вугриками та анкілостомами, що мігрують зі шкіри в глибші тканини;

3) гістологічне дослідження препаратів шкіри може виявити личинкову форму мігруючої нематоди та еозинофільні тканинні інфільтрати, але не є обов’язковим для встановлення діагнозу.

Діагностичні критеріїї

Діагноз синдрому шкірної мігруючої личинки ставлять на підставі характерної клінічної картини та анамнезу (перебування в тропіках).

Диференційна діагноcтика

Диференціальна діагностика включає висип плавця (при інфекціях Schistosoma spp.), оперізуючий лишай, кропив’янку, контактний і фотоалергічний дерматити, мікози, коросту, поверхневий тромбофлебіт нижніх кінцівок.

Дерматози, подібні за клінічною картиною до синдрому шкірної мігруючої личинки, викликають також Uncinaria stenocephala (європейська анкілостома собак), Bunostomum phlebotomum (анкілостома великої рогатої худоби), Gnathostoma spinigerum (гнатостома собак і кішок), Dermatobia hominis (тропічна мушка), Gastrophilus spp. (кінські оводи) і Hypoderma bovis (очеретянка).

Лікуваннявгору

Етіотропне лікування

1. Лікування вибору: альбендазол 400 мг кожні 12 год п/о протягом 3–7 днів або івермектин 200 мкг/кг кожні 24 год п/о (не застосовуйте в осіб з масою тіла <15 кг).

2. Альтернативне лікування: місцево тіабендазол у вигляді мазі 3 × на добу протягом 7 днів.

Симптоматична терапія

заморожування етиленхлоридом, рідким азотом, CO2

Ускладненнявгору

Найпоширенішим ускладненням синдрому шкірної мігруючої личинки є вторинні бактеріальні або грибкові суперінфекції шкіри, які у випадках інтенсивної інвазії можуть призвести до запалення м’язів і кісток. Наявність нематод у шкірі та внутрішніх органах також створює потенційний ризик розвитку місцевих та генералізованих алергічних змін, у тому числі еозинофільної, тропічної пневмонії.

ПРОГНОЗвгору

Прогноз загалом хороший. Загострюється при виникненні ускладнень, які в складних санітарно-гігієнічних умовах тропічних країн значно ускладнюють і подовжують лікування.

Профілактикавгору

Специфічні методи

Відсутні.

Неспецифічні методи

Уникання прямого контакту шкіри з ґрунтом (ходіння босоніж, спання або сидіння на землі), носіння взуття на приморських пляжах і в пісочницях, де не заборонено вигулювання собак і котів , періодичне і регулярне проводення дегельмінтизації.

Обов’язок повідомлення РСЕС:

Немає.