Фасціольоз

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЕТІОПАТОГЕНЕЗвгору

1. Етіологічний фактор: печінковий сисун (Fasciola hepatica) — листообразной будови розмірами 18–51 × 4–13 мм. Проковтнута личинкова форма (метацеркарій) в шлунково-кишковому тракті хазяїна звільняється від цисти і як молода трематода пробиває стінку кишечника, а потім за допомогою венозних судин портальної системи потрапляє в печінку і жовчні шляхи або активно мігрує до нього через черевну порожнину. Статевої зрілості паразит досягає через 3–4 місяці. Після фекалій зараженого хазяїна у водне середовище за сприятливих теплових умов з яйця вилуплюється мірацидій, який вільно плаває у воді, шукаючи проміжного хазяїна — земноводного равлика роду Galba (ставковик) який живе на луках, пасовищах і біля водойм для тварин. Мірацидій активно проникає в тіло равлика і перетворюється на спороцисту, з якої утворюються редії та хвостаті церкарії. Церкарії активно і поступово залишають тіло равлика, самостійно живучи у воді, а потім утворюють товсті цисти навколо них і пасивно чекають на водні рослини у вигляді метацеркаріїв, які будуть спожиті наступним остаточним господарем.

Печінковий сисун живе в організмі людини навіть >10 років. Хазяїн може періодично виділяти яйця паразитів з фекаліями протягом багатьох років.

2. Резервуар і шляхи передачі: зараження відбувається у домашніх і диких травоїдних тварин, переважно у овець, кіз, козуль, оленів і ланей, а також випадково у людини та інших ссавців, які є остаточними господарями. Зараження відбувається аліментарним шляхом при вживанні інфікованих водних рослин або зараженої води.

3. Фактори ризику зараження: перебування в ендемічній зоні, вживання сирих водних рослин, вживання некип’яченої води з невизначеного джерела в ендемічних регіонах.

4. Інкубаційний період та період заразливості: інкубаційний період від кількох днів до кількох місяців.

Епідеміологіявгору

Фасціольоз широко поширений як в помірних, так і в жарких країнах, особливо в районах вівчарства. Зараження людей досить поширене в сільськогосподарських районах Європи (Франція, Іспанія, Португалія, Великобританія, Ірландія), Близького Сходу, а також Африки та Латинської Америки. Долини Анд в Перу і Болівії, плавучі острови Урос на озері Тітікака і басейн Амазонки є природними зонами гіперендемічного поширення фасціольозу.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ПРИРОДНИЙ ПЕРЕБІГвгору

Клінічні симптоми з’являються через 6–12 тиж. після зараження і пов’язані з міграцією статевозрілих сисунів через паренхіму печінки та їх паразитуванням у жовчних протоках. Спочатку з’являються нехарактерні симптоми: різке підвищення температури тіла, різка слабкість, нудота, блювота, біль у животі, міалгія, алергічна кропив’янка і втрата маси тіла. Після цього розвивається повносимптомна непрохідність жовчовивідних шляхів і клінічний синдром холестазу, що нагадує сечокам’яну хворобу, з сильним колькоподібним болем у животі, механічною жовтяницею, кахексією, свербінням шкіри, анемією та високою еозинофілією у периферичній крові.

При об’єктивному обстеженні спостерігаються болючість при пальпації в правому підребер’ї, підвищення напруги черевної стінки, збільшення печінки, пожовтіння шкіри та склер.

Хронічна інфекція печінкового сисуна характеризується рецидивуючими симптомами холангіту та жовчної коліки, які виникають навіть протягом >10 років.

Ураження дорослих сосальщиків у жовчних протоках протипаразитарними препаратами зазвичай викликає печінкову кольку через 3–7 днів після введення препарату.

Діагностикавгору

Допоміжні дослідження

1. Ідентифікація етіологічного фактора:

1) виявлення наявності яєць паразитів при мікроскопічному дослідженні калу або дуоденального вмісту (густий мазок за Като і Міурою); використання методів згущення або седиментації може бути корисним. Дорослих сисунів можна випадково побачити під час ендоскопічних досліджень, напр., ендоскопічного дослідження сосочка Фатера, або під час операції з приводу обструкції жовчних проток.

2) виявлення специфічних секреторних антигенів печінкової двуустки у фекаліях (так званих копроантигенів) доцільно як у гострому, так і в хронічному періоді інфекції, а також під час міграції личинкових форм до досягнення біологічної зрілості та виділення яєць паразитів;

3) визначення специфічних антитіл IgM та IgG у периферичній крові (ELISA та підтверджуючий тест вестерн-блот) допомагає в хронічній фазі інфекції.

2. Інші:

1) візуалізаційні дослідження — УЗД, КТ та МРТ виявляють численні, гіподенсні, нерегулярні та розгалужені вогнищеві ураження в печінці, найкраще помітні після введення контрастної речовини. При холангіографії та ретроградній холангіопанкреатографії можна продемонструвати характерну втрату контрасту в загальній жовчній протоці та жовчних шляхах, пов’язану з паразитуванням дорослих сисунів.

2) лабораторні дослідження — висока еозинофілія периферичної крові та висока концентрація загального IgE, підвищення активності печінкових ферментів (АЛТ, АСТ, ГГТП), сироваткової амілази та лужної фосфатази у сироватці, гіпербілірубінемія з переважно кон’югованим білірубіном, гіпергаммаглобулінемія при хронічній інфекції, залізодефіцитна анемія пов’язана з втратою еритроцитів у жовчних протоках, високі значення маркерів запалення та лейкоцитоз — внаслідок генералізації запального процесу та поширення інфекції переважно грамнегативними кишковими та анаеробними бактеріями.

Діагностичні критеріїї

Підозра на інфекцію печінкового сисуна при позитивному анамнезі (перебування в районах ендемічного виникнення сисуна, споживання сирих водних рослин та свіжих овочів і фруктів, вирощених у вологих і заболочених місцях) у хворого з клінічними симптомами, що нагадують запалення або жовчнокам’яну хворобу, з множинними ураження представляють вогнищеві ураження печінки при дослідженнях візуалізації та велику еозинофілію периферичної крові. Діагностика грунтується на наявності в калі характерних яєць паразита.

Диференційна діагноcтика

1. Зараження іншими тропічними трематодами:

1) Fasciola gigantica — паразитує в основному у великої рогатої худоби і буйволів, зустрічається у людини в Південній і Південно-Східній Азії і в Африці;

2) Fasciolopsis buski — паразитує на свинях, зустрічається лише в Південно-Східній Азії та на Далекому Сході;

3) Clonorchis sinensis (східний двувустець, китайський двувустець) — широко поширена в районах промислу на Далекому Сході, переважно в Сибіру, Японії, Кореї, Індонезії, на Філіппінах і півострові Індокитай. Джерелом інвазії є сира або недоварена прісноводна риба родини коропових (короп, плотва, уклейка, лящ, лин), що містить інцистовані метацеркарії. Хронічна інфекція є фактором ризику раку жовчних проток.

4) Opisthorchis felineus (котячий двувустець) — зустрічається в Центральній та Східній Європі (Німеччина, Україна, Росія) та Південно-Східній Азії; циркулює в середовищі домашніх тварин (собак і котів). Людина є випадковим господарем і заражається при вживанні сирої або напівсирої риби. Інвазивні метацеркарії також можуть бути присутніми на стільницях і кухонному посуді, а також в контейнерах, які використовуються для зберігання та очищення прісноводної риби.

5) Opisthorchis viverrini (річковий двувустець) — ендемік Китаю та Південно-Східної Азії, особливо півострова Індокитай. Особливий ризик зараження існує в Таїланді, де задокументовано роль паразита як канцерогенного фактора у розвитку первинної холангіокарциноми.

2. Інші захворювання печінки і жовчовивідних шляхів.

Лікуваннявгору

Етіотропне лікування

Тілабендазол п/о 10 мг/кг м. т. одноразово, при масивному зараженні повторити через 12 год (резистентність виявлена в Ірландії, Великій Британії та Австралії); або нітазоксанід п/о 500 мг 2 × добу протягом 7 днів.

Симптоматична терапія

Жарознижуючі, болезаспокійливі, спазмолітичні, протиблювотні, протиалергічні засоби, інфузійна терапія, препарати заліза, антибіотикотерапія при бактеріальних суперінфекціях.

Моніторингвгору

Спостерігайте за пацієнтом у лікарняній палаті протягом ≈7 днів, щоб виявити та запобігти обструкції жовчовивідних шляхів і генералізованій алергії внаслідок смерті та розпаду дорослих паразитів. Для оцінки ефективності лікування використовуйте: регулярний контроль абсолютної та відносної еозинофілії периферичної крові, паразитологічні тести на наявність яєць паразитів у фекаліях та оцінку регресу вогнищевих уражень у печінці за допомогою візуалізаційних досліджень.

Ускладненнявгору

Непрохідність жовчних проток, печінкова недостатність, цироз, панкреатит, множинні бактеріальні абсцеси в паренхімі печінки, абсцес жовчного міхура, перитоніт, розвиток генералізованої запальної реакції та сепсису. Хронічна інфекція може призвести до розвитку холангіокарциноми або первинного раку печінки.

ПРОГНОЗвгору

Прогноз серйозний — у випадках, встановлених пізно та без лікування, можуть виникнути пов’язані з сепсисом мультиорганні ускладнення та смерть.

Профілактикавгору

Специфічні методи

Відсутні.

Неспецифічні методи

1. Дегельмінтизація домашніх тварин, знищення равликів на вологих теренах пасовищ за допомогою розпилюваних хімічний речовин.

2. Захист зовнішнього середовища від зараження яйцями паразитів шляхом належного компостування підстилки та гною, що походить від травоїдних тварин.

3. Припинення удобрювання плодових та овочевих культур відходами життєдіяльності.

4. Уникнення споживання сирих водних рослин (напр., водяного горіха, салату, крес-салату) та їхніх плодів, а також пиття некип’яченої води з ненадійного джерела.

Обов’язок повідомлення РСЕС:

Немає.