Серотоніновий синдром (серотонінергічний)

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЕТІОЛОГІЯ

Стан, викликаний надмірним збудженням серотонінових рецепторів (5-HT2A та 5-HT1A), переважно в межах центральної нервової системи. Причини: найчастіше одночасний прийом ≥2 препаратів, які підвищують активність серотоніну, особливо з групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС, SSRI) та інгібіторів моноаміноксидази (інгібіторів МАО). Також може зустрічатися при змішаних отруєннях іншими препаратами (нейролептики, трициклічні антидепресанти), а також наркотичними препаратами, що стимулюють вивільнення серотоніну (м. ін. амфетамін та його похідні, а також деякі синтетичні «легальні наркотики»).

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ДІАГНОСТИКА

Основні групи симптомів:

1) нервово-м'язова гіперзбудливість — посилення сухожилкових рефлексів, двобічний симптом Бабінського, клонічні м’язові судоми, міоклонус, тремор, ригідність;

2) надмірна стимуляція симпатичної нервової системи — підвищення температури тіла, тахікардія і надмірне потовиділення;

3) порушення свідомості, переважно сплутаність свідомості з вираженим психомоторним збудженням. Важливими є ранні діагностика та початок лікування з огляду на значну загрозу для життя.

У ятрогенних випадках перебіг загалом легкий. Критерії діагностики за Hunter:

1) прийом речовини з серотонінергічною дією, а також

2) ≥1 з наступних симптомів: спонтанні міоклонічні судоми, індуковані клонічні судоми і психомоторне збудження або надмірне потовиділення, ністагм та психомоторне збудження або надмірне потовиділення, тремор і підвищення сухожилкових рефлексів, гіпертензія і температура тіла >38 °C та ністагм або індуковані міоклонічні судоми.

Диференційна діагностика

Злоякісний нейролептичний синдром (симптоми наростають впродовж декількох днів, або навіть тижнів, натомість симптоми серотонінової токсичності з’являються раптово та відразу після експозиції), інші синдроми, які виникають внаслідок введення лікарських засобів, зокрема холінолітичний та симпатоміметичний синдроми.

ЛІКУВАННЯ

У відділенні інтенсивної терапії.

1. Моніторуйте стан хворого; часто пацієнти потребують ранньої інтубації та ШВЛ.

2. Седація: діазепам 5–10 мг в/в або лоразепам 2–4 мг в/в кожні 10 хв, до заспокоєння пацієнта. У разі сильного психомоторного збудження не застосовуйте фізичних засобів безпосереднього примусу, оскільки вони сприяють ізометричним скороченням м'язів, що підвищує лактацидоз і сприяє розвитку гіпертермії.

3. Боротьба з гіпертензією і тахікардією: застосовуйте препарати з коротким періодом напіввиведення (есмолол).

4. Рання і агресивна боротьба з гарячкою: фізичне охолодження, міорелаксанти (антипіретики, такі як парацетамол і НПЗП, є неефективними).

5. Не застосовуйте допамін, хлорпромазин, пропранолол, бромокриптин, дантролен або препарати з антихолінергічною активністю (галоперидол, дроперидол), які пригнічують потовиділення і стимулюють підвищення температури тіла.

6. Якщо інтенсивне симптоматичне лікування не покращує стану пацієнта, застосуйте ципрогептадин п/о 12 мг, з наступними дозами по 2 мг через кожні 2 години до досягнення клінічного покращення або макс. добової дози 32 мг. Після введення препарату може спостерігатися транзиторна гіпотензія.