Констатація смерті

Полягає не лише упідтвердженні факту смерті, але також у встановленні її причини та виписці довідки про смерть. Особа, що констатує смерть, видає довідку про смерть. Порядок констатації смерті і її причин залежить від того, чи смерть наступила у лікарні (або в у іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я), чи поза нею →нижче.

Смерть за межами лікарні

1.Обов'язок підтвердження смерті та визначення її причини лежить на лікареві, який останнім надавав медичну допомогу пацієнтові впродовж 30 днів до смерті. Цей лікар зобов'язаний, не пізніше, ніж через 12 год після виклику:

1) встановити особу померлого і провести огляд тіла;  

2) зібрати анамнез від осіб з найближчого оточення, щоб з'ясувати обставини, при яких наступила смерть;  

3) ознайомитися з документацією, що стосується стану здоров'я даної особи за період, що передував смерті.

Якщо лікар, який останнім піклувався про хворого, з вагомих причин не може впродовж 12 год після виклику прибути і підтвердити смерть, це повинен зробити інший лікар.

2. Смерть під час надання медичної допомоги бригадою швидкої медичної допомоги, яку викликали з приводу нещасного випадку чи раптового захворювання, підтверджує лікар швидкої допомоги. Він не зобов'язаний видавати довідку про смерть, якщо після прибуття застав людину мертвою (виявив, що спроба реанімації вже не показана), і цей документ може видати лікар, який остатнім останнім лікував пацієнта. Смерть, формально не може підтвердити (тобто видати свідоцтво про смерть) медичний рятувальник або медсестра. Тому якщо в складі бригади швидкої допомоги не було лікаря, смерть мусить засвідчити лікар, який лікував хворого останнім (зазвичай сімейний лікар), або лікар визначений владою округу →нижче.   

3. Обов’язок підтвердження природної причини смерті у випадку, якщо померлий не звертався перед смертю за медичною допомогою, викликає багато запитань. У багатьох регіонах швидка медична допомога відмовляється від виїзду, з метою констатації природньої причини смерті. У деяких місцях ці обов'язки виконує лікар цілодобової амбулаторної опіки, що здійснює консультації на дому (за викликом). У цій ситуації лікар, який здійснює цілодобове чергування у даному районі у виїзному режимі, та був викликаний для підтвердження смерті, не може відмовитися від цього. Підтвердження факту смерті не повинно оплачуватись родиною померлого.

4. Померлий не може бути похований впродовж 24 год від моменту смерті. Протягом 72 год з моменту смерті тіло померлого слід винести з помешкання і поховати, якщо поховання відстрочене — тіло слід помістити в у приміщення похоронного бюро або у морг до часу поховання. Виняток: труп людини, яка померла від деяких інфекційних захворювань (холера, черевний тиф та інші рікетсіозні зараження, чума, зворотній тиф, поліомієліт, сап, проказа, сибірська виразка, сказ, жовта лихоманка та інші вірусні геморагічні лихоманки), слід негайно після констатації смерті винести з помешкання і поховати на найближчому кладовищі впродовж 24 год з моменту смерті.

Смерть у лікарні

1. Смерть у лікарні констатує лікуючий лікар, а при його відсутності — черговий лікар.

2. Тіло слід помістити в стаціонарний холодильник через ≥2:00 год після констатації смерті. Медсестра розміщує на зап'ясті або стопі померлого ідентифікатор особи (зі стрічки, тканини або пластика), який містить ім'я, прізвище, ідентифікаційний код (у разі його відсутності — серію і номер документу, що засвідчує особу), дату і годину смерті, а також заповнює направлення до стаціонарного холодильника, що містить ці дані, а також дату і годину прийняття тіла до холодильника, а довідку про смерть передає у адміністрацію лікарні. Перед транспортуванням у стаціонарний холодильник тіло (поміщене на спеціальний візок і загорнуте у саван) повинно зберігатися у спеціально відведеному приміщенні, а при його відсутності — в іншому прохолодному місці, з врахуванням дотримання правил гідного поводження з тілом покійного.

3. Обов'язок повідомити про смерть родину або іншу особу, яка була вказана пацієнтом при поступленні на лікування, а також миття, одягання і видавання тіла особі, яка має право на його поховання, лежить на лікарні, в котрій настала смерть. Відповідно до діючих правил, ці обов'язки покладаються на осіб, що зазначені у регламенті лікарні, але з точки зору професійної етики, про агональний стан і смерть повинен повідомити лікуючий або черговий лікар. Помираюча людина повинна мати доступ до духовної (релігійної) опіки, згідно з її власними переконаннями. Інформація про смерть повинна бути переказана особі, яку раніше пацієнт визначив для повідомлення про власний стан здоров'я (якщо пацієнт був неспроможний це зробити — найближчій особі) зі співчуттям, в тактовній формі, але чітко і недвозначно (потрібно прямо сказати, що пацієнт помер, а не, скажімо, що «пішов у кращий світ»), без зайвих (довгих) введень (які можуть тримати співрозмовника у невизначеності і утруднити зрозуміння, що настала смерть). Близькі люди і члени сім'ї повинні мати можливість побачити тіло і попрощатися з покійним і, якщо вони того побажають (і це не є проти волі померлого) — брати участь (якщо це можливо) у підготовці тіла померлого до поховання. Сім'ї, або вказаній померлим особі, потрібно видати особисті речі померлого (після підтвердження її власної особи і за письмовим підтвердженням про отримання). Особа, яка визначена померлим, має право перегляду медичної документації і отримання посмертного епікризу. У посмертному епікризі і на останній сторінці історії хвороби слід, серед іншого, зазначити причину смерті (як у довідці про смерть [→нижче] з шифром, згідно МКХ-10), а також дату і годину смерті. Поховання →вище.

Довідка про смерть

1. У разі смерті обов'язково має бути офіційне повідомлення шляхом оформлення довідки про смерть. Довідку про смерть видає особа, котра констатує смерть. У обґрунтованих випадках, можна пов'язати видачу довідки про смерть з проведенням патологоанатомічного розтину →розд. 22.5.3 і видати довідку про смерть на основі патологоанатомічного розтину трупа, який робить інший лікар. Останнім нормативним актом, що регулює встановлення факту смерті людини, є спільний Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України та Генеральної прокуратури України від 28.11.2012 р. № 1095/955/119 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 р. за № 2106/22418) «Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та прокуратури України при встановленні факту смерті людини» (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z2106-12).

2. Довідка про смерть: лікарське свідоцтво про смерть за формою № 106/о, затвердженою наказом МОЗ України від 08.08.2006 р. № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за № 1150/13024, або фельдшерську довідку про смерть за формою № 106-1/о, затвердженою наказом МОЗ України 08.08.2006 р. № 545 заповнюються відповідно до «Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма N 106/о)», затверджена зазначеним вище Наказом (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1152-06).