Кишкова недостатність та синдром короткої кишки

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЕТІОПАТОГЕНЕЗвгору

Кишкова недостатність (КН) — це гіпофункція травного тракту з вторинним недостатнім всмоктуванням макроелементів і/або води та електролітів, у зв’язку з чим для підтримки життя та/або росту необхідним є їх внутрішньовенне поповнення.

Функціональна класифікація КН:

I тип — гостра: короткочасна КН, зазвичай самообмежувальна; внутрішньовенні добавки необхідні протягом кількох днів або тижнів;

II тип — тривала гостра: зазвичай у метаболічно нестабільних пацієнтів; вимагає інтердисциплінарного догляду та внутрішньовенних добавок протягом тижнів або місяців; потенційно оборотна;

III тип — хронічна: у метаболічно стабільних пацієнтів; вимагає внутрішньовенного введення добавок протягом місяців, років або пожиттєво (може бути оборотна або необоротна).

Причини КН: синдром короткої кишки, нориця тонкої кишки (напр., при хворобі Крона), порушення перистальтики (напр., після операції), механічна непрохідність, порушення всмоктування (напр., при целіакії).

Синдром короткої кишки (СКК) — це клінічний стан, пов’язаний зі збереженням тонкого кишечника довжиною <200 см у дорослої людини (<25 % довжини тонкого кишечника у дітей; вимірювання від дуодено-єюнального згину; стосується кишечника в безперервному травному тракті [без сліпої петлі]). Це найпоширеніша причина хронічної НК. Внаслідок адаптаційних змін (які відбуваються протягом 1–2 років після резекції) мінімальна довжина тонкої кишки, яка дозволяє вижити, залежить від стану та всмоктувальної здатності інших відділів травного тракту, тобто від типу СКК:

1) ≥100 см порожньої кишки — при І типі (кінцева єюностомія — весь товстий кишечник відключений; викликає т. зв. синдром термінальної еюностомії →Клінічна картина);

2) >75 см порожньої кишки — при ІІ типі (анастомоз між порожньою та поперечно-ободовою кишкою);

3) шанс відновити аліментарну автономію після кількох років парентерального харчування навіть при порожній кишці довжиною 30 см — при ІІІ типі (видалена виключно частина тонкого кишечника та відновлена безперервність кишкової трубки).

Всмоктування деяких речовин залишається порушеним впродовж тривалого часу, напр., вітаміну В12 і жовчних кислот у випадку втрати кінцевої частини клубової кишки.

Причиною СКК є обширна резекція напр., з приводу некрозу кишечника (судинного походження [емболія, тромбоз артерії або верхньої брижової вени] або внаслідок странгуляції), травми, післяопераційних ускладнень, хвороби Крона, сімейного поліпозу.

КЛІНІЧНА КАРТИНАвгору

З різною інтенсивністю спостерігаються: пронос, зневоднення і порушення електролітного балансу, ацидоз, гіпотрофія, дефіцит магнію, кальцію і фосфору, вітамінів А, D, Е (рідко К), B1, В12, фолієвої кислоти, мікроелементів (цинку, селену, міді). При т. зв. синдромі кінцевої єюностомії на перший план виступає особливо значна втрата води та електролітів — тим вища, чим більше хворий п’є (підсилюється виділення води у просвіт травного тракту); вкрай необхідне припинення або дуже значне обмеження перорального споживання рідини і виключно внутрішньовенна гідратація.

Впродовж тривалого часу розвиваються різні ускладнення: холецистолітіаз, нефролітіаз, печінкова недостатність, пов’язана з КН, метаболічне захворювання кісток, преренальна ниркова недостатність.

ЛІКУВАННЯвгору

Лікування КН залежить від його типу:

I тип (найпоширеніший після операцій) — якщо триває кілька днів, потрібно лише внутрішньовенне поповнення води та електролітів, а при його припиненні — пероральне харчування з поступовим розширенням дієти;

II тип — парентеральне харчування, а при поліпшенні стану хворого — додавання ентерального або перорального харчування та додаткове парентеральне харчування;

III тип — довготривале лікувальне харчування, перш за все парентеральне харчування в домашніх умовах, під опікою спеціалізованих центрів.

Лікування СКК:

1) в післяопераційному періоді — корекція ацидозу та електролітних розладів, парентеральне харчування, інгібітор протонної помпи (ІПП — профілактика виразкової хвороби та зменшення втрати води, пов’язаної з шлунковою секрецією), аліментарна реабілітація (поступове введення рідини та їжі п/о), розчин для оральної регідратації, лоперамід;

2) протягом адаптаційного періоду — парентеральне харчування та — за можливості — пероральне харчування, протидіарейні препарати, оральна регідратація, ІПП, поповнення дефіциту магнію та кальцію, профілактика ускладнень парентерального харчування;

3) у фазі тривалого лікування — встановлений режим харчування (парентеральне харчування та/або індивідуальна дієта), протидіарейні препарати, поповнення дефіциту магнію, кальцію, натрію та вітамінів, ІПП за необхідності, профілактика та лікування ускладнень парентерального харчування (якщо вони виникли), тедуглутид п/ш (агоніст рецептора глюкагоноподібного пептиду 2, викликає гіпертрофію слизової оболонки збереженої кишки та поліпшує всмоктування, іноді дозволяє припинити парентеральне харчування).

Слід пам’ятати про порушене всмоктування ЛЗ і необхідність застосовувати препарати у сублінгвальній, буккальній, ректальній, інгаляційній або рідинній формах.