Дивертикули стравоходу

Дивертикул стравоходу — це випинання всієї стінки стравоходу (справжній дивертикул) або лише слизової та підслизової оболонок (псевдодивертикул). Дивертикули можуть утворюватись внаслідок випихання стінки стравоходу (через вторинне до порушень моторики стравоходу підвищення внутрішньостравохідного тиску, що викликає випинання слизової оболонки та підслизового шару в місцях, де стінка стравоходу слабша) або через розтягування ззовні (за рахунок запального процесу або післязапальних рубців у середостінні). Глотково-стравохідний дивертикул (Ценкера) — це випинання слизової і підслизової оболонки в проміжки між поперечними (персне-глотковий м’яз) і косими (щитоглотковий м’яз) волокнами нижнього глоткового сфінктера горла, у результаті порушення функції перстне-глоткового м’яза. Дивертикули середньої частини стравоходу виникають внаслідок одночасних спазмів циркулярних м’язів стравоходу, в основному в його частині, яка збудована з гладких м’язів. Дивертикули у наддіафрагмальній частині стравоходу здебільшого пов’язані з порушенням моторики — дифузним спазмом стравоходу та ахалазією (перераховані захворювання необхідно виключити у разі діагностування дивертикулів у такій локалізації).

Симптоми: малі дивертикули є зазвичай безсимптомними. Великі дивертикули викликають дисфагію, відчуття булькотіння під час ковтання та регургітацію харчових мас до глотки, що загрожує поперхуванням і аспірацією харчових мас, що затримуються в дивертикулі до дихальних шляхів та розвитком аспіраційної пневмонії; також може виникати перфорація дивертикулу з подальшим розвитком медіастиніту. У результаті застою їжі у дивертикулі та її ферментації може з’являтися неприємний запах з рота (галітоз). Значно наповнений дивертикул Ценкера можна пропальпувати зліва від гортані.

Діагностика: РГ стравоходу з контрастуванням. Динамічне РГ дослідження з контрастуванням (флюороскопія) дозволяє оцінити функцію стравоходу та виявити порушення моторики. Ендоскопічне дослідження ВВШКТ не є обов’язковим для постановки діагнозу, якщо показане (розд. 27.2), обстеження слід проводити з обережністю через ризик перфорації стравоходу після випадкового введення ендоскопу в просвіт дивертикулу). Дивертикул Ценкера може бути виявлений випадково під час УЗД щитоподібної залози. Езофагеальна манометрія високої роздільної здатності допомагає у виборі методики лікування дивертикул, пов'язаних з порушеннями моторики стравоходу.

Лікування: дрібні, безсимптомні дивертикули не потребують лікування. Методами першого вибору для лікування симптоматичного дивертикула Ценкера є ендоскопічні методи: ендоскопічна дивертикулотомія (розсічення перегородки між просвітом дивертикула та стравоходом за допомогою ендоскопічних інструментів) та пероральна ендоскопічна міотомія (Z­‑POEM). Хірургічне лікування (дивертикулектомія [видалення дивертикула] або дивертикулопексія [розріз крикофарингеального м'яза та ушивання дивертикула догори дном]) проводиться, коли ендоскопічне лікування виявилося неефективним або неможливим. Симптомні дивертикули в середній і наддіафрагмальній частині стравоходу лікують ендоскопічно або хірургічно (як симптоматичний дивертикул Ценкера).

Ускладнення: аспірація харчовим вмістом, що накопичується в дивертикулі, з розвитком аспіраційної пневмонії, перфорація дивертикулу з подальшим медіастінітом, нориця між дивертикулом і трахеєю, запалення, виразка або кровотеча з дивертикулу (зазвичай через накопичення в ньому ЛЗ).