Оцінка рефлексу з артеріальних барорецепторних зон

Опис дослідженнявгору

Оцінюється ефективність рефлексу з артеріальних барорецепторів, який бере участь у швидкому регулюванні артеріального тиску при зміні положення тіла або під час фізичної активності, і завдяки від’ємному зворотному зв’язку запобігає надмірним коливанням тиску. Можна оцінювати 2 складові рефлексу: серцеву (зміна частоти ритму серця) і судинну (зміна активності симпатичних волокон, які звужують судини) у відповідь на підвищення і зниження кров’яного тиску. В клінічній практиці серцеву складову оцінюють використовуючи відносно прості тести:

1) фенілефринову пробу (виконується найчастіше) — вводять в/в фенілефрин 2–10 мкг/кг маси тіла, який вибірково збуджує α-адренорецептори і зумовлює підвищення артеріального тиску та збудження артеріальних барорецепторів, безпосередньо не впливаючи на синусовий вузол; чутливість барорефлексу (ЧБР; англ. baroreflex sensitivity — BRS) визначає кількість мілісекунд, на яку продовжиться цикл роботи серця при підвищенні артеріального тиску на 1 мм рт.ст. Показовий результат такої проби — рис. І.В.10-3.

2) пробу Вальсальви — форсований видих при закритій голосовій щілині викликає зміну артеріального тиску, яка є імпульсом, що збуджує артеріальні барорецептори

3) аналіз спонтанної варіабельності артеріального тиску і серцевого ритму — у методі послідовності BRS вираховується на основі тих частин запису спонтанної варіабельності артеріального тиску і тривалості серцевого циклу (інтервалів RR), в яких підвищення чи зниження артеріального тиску констатоване в ≥4-х наступних скороченнях серця супроводжується поступовим збільшенням або скороченням тривалості серцевого циклу; в спектральних методах для оцінки рефлексу використовують аналіз потужності спектру варіабельності тривалості серцевого циклу і артеріального тиску в різних частотних діапазонах (найчастіше 0,04–0,15 Гц i 0,15–0,45 Гц)

4) аналіз турбулентності серцевого ритму (heart rate turbulence — HRT), в якому, на думку багатьох авторів, зміни тривалості серцевого циклу, які виникаютьвнаслідок зміни артеріального тиску, викликаного шлуночковою екстрасистолією, відображають BRS. Перевага цього спрощеного методу в тому, що не потрібно здійснювати постійне вимірювання артеріального тиску з використанням дороговартісної апаратури.

Результативгору

Зменшена BRS у хворих після інфаркту міокарда пов’язана зі збільшеним ризиком шлуночкової тахікардії, яка призводить до гемодинамічної нестабільності, а також зі збільшеним ризиком раптової серцевої смерті (при BRS <3 мс/мм рт. ст такий ризик зростає в >4 рази). Зменшення BRS також свідчить про сповільнення активності парасимпатичної системи, яке зазвичай супроводжується перевагою симпатичної стимуляції, що сприяє порушенням ритму серця, спазму коронарних артерій, агрегації тромбоцитів і некорисному ремоделюванню лівого шлуночка.

Існують дані, які вказують на користь BRS під час оцінки ризику серцевої смерті у пацієнтів із серцевою недостатністю. Для цієї групи хворих характерні показники BRS близькі до нуля, що вказує на відсутність впливу блукаючого нерву на серце, а також на разюче домінування симпатичної активності. Особливим явищем у пацієнтів із дуже тяжкою серцевою недостатністю, яка супроводжується функціональною мітральною недостатністю, є також присутність від’ємних показників BRS(парадоксальна тахікардія у відповідь на введення фенілефрину, замість очікуваної брадикардії). Прогностичне значення такого результату ще не було визначено.

Однак, тести BRS, як і аналіз варіабельності серцевого ритму (heart rate variability — HRV) та дослідження HRT не рекомендуються в клінічних настановах ESC як рутинний метод оцінки ризику злоякісної шлуночкової аритмії, на підставі якого здійснюють відбір хворих до встановлення імплантованого кардіовертера-дефібрилятора (ІКД). ІКД встановлюється хворим зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ), а також ознаками серцевої недостатності (ІІ–ІІІ ФК за NYHA), без необхідності виконання додаткових тестів. Оскільки такі дії завжди пов’язані з великою кількістю непотрібних маніпуляцій, в клінічних дослідженнях з’явився новий тренд — у пацієнтів із низькоюФВЛШ використовувати тести BRS, але не для ідентифікації осіб із особливим ризиком (з низькою BRS), а навпаки, щоб виявити хворих, у яких ризик раптової смерті відносно малий (на що вказує висока BRS), і, відповідно, вони не потребують встановлення ІКД. Можливо поєднання BRS з оцінкою варіабельності зубця Т (T-wave alternans — TWA, розд. I.B.5) виявиться в даній ситуації особливо корисним.

В групі осіб після інфаркту міокарда зі збереженою нормальною або тільки незначно порушеною систолічною функцією лівого шлуночка, тести BRS можуть бути корисні для визначення пацієнтів із ризиком раптової смерті, які не були ідентифіковані за допомогою попередньої оцінки ФВЛШ.