Фотоплетизмографія та світлорефлекторна реографія

Фотоплетизмографія та світлорефлекторна реографія є неінвазивними методами, які реєструють місцеві зміни вмісту крові у тканинах. В основному, їх використовують для оцінки кровотоку і змін об’єму крові у шкірі.

Дослідження виконується за допомогою зонда з джерелом світла. Діод, що реєструє інтенсивність світла прикладається до шкіри. Поглинання світла еритроцитами є максимальним у тому випадку, якщо пацієнт сидить або нерухомо стоїть, тиск високий, а вени розширені. Коли тиск у венах в результаті фізичного навантаження знижується, венозні сплетення спорожнюються і поглинання світла зменшується.

Щоб оцінити рефлюкс та ударний об’єм м’язового насоса гомілки, фотоплетизмографічний датчик (електрод) прикріплюється до шкіри на кілька сантиметрів вище медіальної кісточки або на тильній стороні стопи. Зазвичай, дослідження виконується у пацієнта, що сидить на кушетці або стоїть (за умови доброї стабілізації, напр. притримується за поручні). Після отримання стабільного запису, сигнал скидається до нуля, а пацієнт 10 разів виконує ритмічні тильні та підошовні згинання стопи, що призводить до спорожнення венозних сплетень шкіри.

Оцінюється час наповнення вен (англ. venous RT — VRT), який в нормі становить >20 с. Якщо VRT є аномально коротким (<20 с), дослідження потрібно повторити після надягання на висоті кісточок сфігмоманометричної манжети, що перетискає поверхневі вени. Якщо надягання манжети не призвело до нормалізації VRT, то клапани глибоких або перфоративних вен є неспроможними. Нормалізація VRT після оклюзії поверхневих вен свідчить про спроможність клапанів глибоких вен. Якщо на підставі короткого VRT підозрюють рефлюкс, необхідно цю підозру підтвердити за допомогою дослідження постійно-хвильовим доплером або краще — дуплексного дослідження (розд. I.B.4.8).