Класифікація

Кардіоміопатії — це група захворювань серцевого м'яза різноманітної етіології, які призводять до дисфункції серця. Ураження міокарда може супроводжуватися порушенням будови та функції перикарда, ендокарда та інших органів.

Класифікація кардіоміопатій пов’язана з великими складнощами. Дотепер застосовується класифікація, запропонована ВОЗ у 1995 р:

1) дилатаційна кардіоміопатія 

2) гіпертрофічна кардіоміопатія;

3) рестриктивна кардіоміопатія;

4) aритмогенна кардіоміопатія правого шлуночка 

5) некласифікована кардіоміопатія

Три перших типи кардіоміопатії було внесені до класифікації на підставі їхніх морфологічних (рис. I.J.2-1)  та функціональних  відмінностей.

У 2006 р. АНА підтримало класифікацію кардіоміопатій на:

1) первинні,  при яких серце є єдиним або головним органом, який зазнав змін під впливом хвороби

2) вторинні, при яких зміни у серці є вторинними у відношенні до поліорганної патології.

У 2007 р. Робоча Група Захворювань Міокарда та Перикарда ESC запропонувала європейську класифікацію, в якій було впроваджено принципову зміну, що полягала у виключенні з визначення кардіоміопатії уражень міокарда, спричинених  коронарною хворобою, артеріальною гіпертензією або вадами серця. Було збережено поділ ВОЗ на 5 головних типів, але в кожному з них відокремлено сімейні і несімейні, а також генетичні і негенетичні форми (табл. I.J.2-1). З групи кардіоміопатій також було виключено т. зв. каналопатії та міокардіальні порушення, спричинені  змінами в провідній системі серця

Та сама  Робоча Група рекомендувала у 2010 р. (і підтримала ту саму рекомендацію у 2012 р.)  впровадити  генетичне консультування і генетичні дослідження для всіх хворих на кардіоміопатію і членів їх родин. Підкреслено також значення виявлення підвищеної концентрації маркерів ушкодження м'язів (КФК і серцевих тропонінів) у крові при діагностиці кардіоміопатії.

У 2016 році, крім дилатаційної кардіоміопатії (ДКМП), також було виокремлено поняття  гіпокінетичної   недилатаційної кардіоміопатії  (HNDC — hypokinetic non dilated cardiomyopathy), головним діагностичним критерієм якої є зниження скоротливості міокарда (ФВЛШ <45 %) без дилатації шлуночків. Ця пропозиція є проявом нового  підходу до ранньої діагностики змін у міокарді у  родичів осіб, що хворіють на кардіоміопатію.