Газометрія крові

опис дослідженнявгору

Газометрія крові — це визначення параметрів, які дають змогу оцінити стан кислотно-лужної рівноваги та газообміну.

Матеріалом для дослідження найчастіше є артеріальна кров — або, якщо неможливо здійснити забір артеріальної — артеріалізована капілярна кров, рідше — венозна кров. Окрім цього, виконують газометрію крові з порожнин серця і великих кровоносних судин, забір якої здійснюється під час катетеризації серця.

Визначення параметрів здійснюють використовуючи аналізатор кислотно-лужної рівноваги, який за допомогою електродів вимірює рН, парціальний тиск кисню (РО2) і парціальний тиск вуглекислого газу (PCO2), а також вираховує концентрацію бікарбонатів, надлишок лугів (ВЕ), загальну концентрацію CO2 і насичення гемоглобіну (Hb) киснем. Загальну концентрацію CO2 також можна визначати за допомогою біохімічних аналізаторів.

Забір артеріальної крові

Немає абсолютних протипоказань. Потрібно діяти вкрай обережно у випадку значних порушень згортання крові (напр. під час лікування антикоагулянтами), тромбоцитопеніі (<30 000/мкл), діастолічного артеріального тиску >120 мм рт. ст.

Основні ускладнення: надмірна кровотеча, гематома, спазм і розшарування стінки артерії, тромбоз, артеріальна емболія.

Техніка проведення маніпуляції:

1) Забір крові здійснюється з променевої (голка 23–25 G [0,5–0,6 мм], краще після виконання тесту Аллена [розд. І.О.4], щоб оцінити, чи ця артерія не відповідає за всекровопостачання кисті), стегнової або плечової (голка 22–23 G [0,6–0,7мм] артерії. Забір крові з променевої і плечової артерії здійснюється у пацієнта в лежачому або сидячому положенні, а зі стегнової артерії — в лежачому положенні. Потрібно вибрати не домінуючу верхню кінцівку.

2) Якщо немає спеціального гепаринізованого шприца для газометрії, то інсуліновий або інший шприц об’ємом 1–2 мл потрібно наповнити 0,5 мл гепарину (концентрація 1000 МО/мл), розподілити гепарин по стінках за допомогою поршня, а рештою наповнити голку.

3) Маніпуляцію слід виконувати в рукавичках. Шкіру над артерією — дезінфікувати. Перед пункцією артерії можна знеболити шкіру 1 % розчином лідокаїну.

4) Притримуючи артерію між пучками пальців (рис. ІІ.В.3-1), вводимо голку, найчастіше під кутом 90° (у випадку променевої артерії зазвичай під кутом ≈45°).

5) Коли в муфті голки з’явиться пульсуюча кров, акуратно і повільно відтягуємо поршень шприца і набираємо ≈1 мл крові. Слідкуємо, щоб не набрати у шприц повітря.

6) Після забору крові потрібно закрити шприц заглушкою і змішати вміст, а компресію артерії проводити до зупинки кровотечі (променевої артерії протягом ≥5 хв, а стегнової і плечової — протягом ≥10–15 хв).

7) Якщо немає можливості виконати дослідження протягом 15 хв, кров треба зберігати ≤1 год у холодильнику при температурі ≈4°C і транспортувати у контейнері з льодом.

Забір артеріалізованої капілярної крові

1) Слід зігріти місце уколу — пучку пальця або мочку вуха.

2) Проколоти шкіру на глибину, яка забезпечує вільне витікання великої краплі крові.

3) Якнайшвидше після уколу наповнити кров’ю 2 гепаринізовані капіляри, уникаючи потрапляння в них пухирців повітря. Після наповнення капілярів, до кожного з них ввести металевий прутик, щільно закрити кінці спеціальною пластмасовою заглушкою і змішати кров за допомогою магніту.

4) якщо дослідження неможливо виконати негайно, зразки можна зберігати ≤30 хв у контейнері з льодом.

Показаннявгору

1) підозра на дихальну недостатність (особливо гіперкапнічну), оцінка її вираженості і моніторинг лікування.

а) критичний стан хворого

б) неочікуване зниження насичення гемоглобіну артеріальної кров киснем, виміряне пульсоксиметром (SpO2) <94 % під час дихання повітрям або під час оксигенотерапії (за винятком минущих знижень SpO2 під час сну, навіть до <90 %)

в) зниження SpO2 на ≥3 відсоткові пункти або посилення задишки у хворого з хронічною гіпоксемією.

г) раптова задишка, зниження SpO2, порушення свідомості у хворого із факторами ризику гіперкапнії (тобто у хворих із хронічним обструктивним захворюванням легень, нервово-м'язовими захворюваннями зі слабкістю дихальних м’язів, бронхоектатичною хворобою, муковісцидозом, зі значною деформацією грудної клітки, морбідним ожирінням або після передозування опіоїдами, бензодіазепінами чи іншими ЛЗ, що пригнічують дихальний центр)

д) задишка у хворого з підвищеним ризиком метаболічних порушень (діабетичний кетоацидоз або метаболічний ацидоз у хворих із нирковою недостатністю)

2) підозра на порушення кислотно-лужної рівноваги і їх моніторинг; до ситуацій, які найчастіше викликають таку підозру, належать: шок, сепсис, порушення свідомості (особливо кома), гострі ускладнення цукрового діабету, ниркова недостатність, гіпо- і гіперкаліємія, порушення функції кори наднирників, отруєння (особливо метанолом, етиленгліколем та саліцилатами), політравми, поліорганна дисфункція

Результативгору

1. Нормальні показники

1) в артеріальній крові — табл. II.В.3-1

2) у венозній крові — насичення гемоглобіну киснем (SvO2) 70–75 %, PvO2 35–40 мм рт.ст., PvCO2 45–47 мм рт.ст.

2. Інтерпретація відхилень від норми

Діагностика:

1) порушень кислотно-лужної рівноваги — табл. ІІ. В.3-2

2) дихальної недостатності на основі газометрії артеріальної крові (в стані спокою або після фізичного навантаження) — табл. ІІ.В.3-3 і розд. ІІ.О.1 (дефініція дихальної недостатності)

3) гіпоксії тканин на основі газометрії венозної крові — SvO2 <70 %.