Пульсоксиметрія

Опис дослідженнявгору

Пульсоксиметрія — це неінвазивний метод черезшкірного монірингу насичення (сатурації) гемоглобіну артеріальної крові киснем (SpO2 [насичення гемоглобіну киснем, що вимірюється під час газометрії, позначають символом SpO2]) і частоти пульсу. Для проведення цього дослідження використовують спеціальні прилади — пульсоксиметри (рис. ІІ.В.3-2), принцип їх роботи полягає у трансмісійній спектрофотометрії, яка базується на використанні різних оптичних властивостей окисленого і відновленого гемоглобіну. Прилади обладнані датчиками, які кріпляться на палець, вушну раковину, чоло або крило носа.

Показаннявгору

1) підозра на дихальну недостатність і моніторинг лікування дихальної недостатності

2) моніторинг оксигенотерапії

3) моніторинг стану тяжкохворих

4) загальна анестезія і період безпосередньо після неї.

результативгору

Нормальний показник SpO2 складає 95–98 % (у людей віком >70-ти років — 94–98 %), а під час оксигенотерапії може досягнути навіть 99–100 % (хоча в більшості клінічних ситуацій не рекомендовано прагнути до досягнення такого показника — розд. ІІ.О.4).

Однозначно знижений рівень SpO2 <90 % відповідає PaO2 <60 мм рт. ст., що свідчить про дихальну недостатність.

Основні обмеження пульсоксиметрії:

1) рухові артефакти і знижена периферична перфузія унеможливлюють або порушують проведення вимірювання

2) завищення результату (SpO2) за рахунок карбоксигемоглобіну, а при реальному рівні <85 % також за рахунок метгемоглобіну, який занижує результат при рівні >85 %;

3) заниження результату (SpO2), спричинене змінами нігтьових пластинок (оніхомікоз; темний лак, який необхідно змити перед вимірюванням).