Провокаційні проби

опис дослідженнявгору

Дослідження служить для оцінки реактивності дихальних шляхів у відповідь на фармакологічні, хімічні або фізичні стимули. У випадку гіперреактивності бронхоспазм наступає швидше і є більш вираженим.

Спочатку виконується базисна спірометрія (див. вище), після чого пацієнт інгалює речовину, здатну викликати бронхоспазм, найчастіше гістамін або метахолін. Оцінюється зміна ОФВ1 порівняно з вихідним значенням. Значущим вважається зменшення ОФВ1 на 20 % і для цього значення визначається провокаційна концентрація (PC20) або провокаційна доза (PD20).

Підготовка пацієнта

Така сама, як до базисної спірометрії, відміна бронхолітиків перед дослідженням (як перед пробою з бронхолітиком), а також антигістамінних ЛЗ (залежно від тривалості їхньої дії).

показАННЯвгору

підозра на астму

протипоказАННЯвгору

1. Абсолютні протипоказання

Ті ж самі, що і до базисної спірометрії, а також:

1) тяжкі обструктивні зміни за даними базисної спірометрії (ОФВ1 <1,2 л або <50 % належного значення для дорослих)

2) інфаркт міокарда впродовж останніх 3-х міс.

3) цереброваскулярна подія впродовж останніх 3 міс.

4) неспроможність пацієнта зрозуміти і дотримуватися процедури дослідження.

2. Відносні протипоказання

1) виражена гіперреактивність бронхів, виявлена під час проведення спірометрії (напр. бронхоспазм, викликаний повторними форсованими видихами)

2) помірна обструкція — ОФВ1 <(належне значення — 3SD) або <(належне значення — 1,5 л) у чоловіків та <(належне значення — 1,2 л) у жінок

3) інфекції дихальних шляхів впродовж останніх 4-х тиж.

4) неконтрольована артеріальна гіпертензія

5) вагітність

6) епілепсія, яка потребує фармакотерапії

7) терапія інгібіторами холінестерази (напр. з приводу міастенії).

результативгору

Найчастіше застосовується шкала для проб з метахоліном (згідно з ATS) — табл. II.B.5-1.

Позитивним результатом вважається PC20 ≤4 мг/мл (щонайменше легка гіперреактивність). Дослідження гіперреактивності бронхів при астмі характеризується дуже високою чутливістю, але низькою специфічністю, тому воно застосовується скоріше для виключення, ніж для підтвердження захворювання. Під час інтерпретації результату слід брати до уваги вихідну (перед виконанням тесту) ймовірність захворювання, оцінену на підставі клінічної картини.