Пневмонія спричинена інфікуванням Pseudomonas aeruginosa

P. aeruginosa — це грамнегативна, неферментуюча, облігатно аеробна, паличкоподібна бактерія. Поширена в навколишньому середовищі: в ґрунті, воді, на рослинах, смітті і часто в мікробіоті кишечника здорових людей. P. aeruginosa часто є компонентом госпітальної бактеріальної флори. Зустрічається на вологих поверхнях, респіраторах, ендоскопах, катетерах, в небулайзерах, кухонному посуді, та навіть у розчинах для дезинфекції. Може передаватись поміж пацієнтами та персоналом лікарні через дотик. P. aeruginosa рідко спричиняє НП, однак є найчастішою причиною ГП, особливо у відділеннях інтенсивної терапії. До важливих факторів ризику інфікування P. aeruginosa відносять: порушення імунітету (трансплантація органу або гемопоетичних клітин, нейтропенія, імуносупресивна терапія, прийом інгібіторів туморнекротизуючого фактору альфа [TNF-α]), недавня антибіотикотерапія, муковісцидоз, бронхоектатична хвороба, часті загострення бронхіальної астми із необхідністю прийому ГК і/або антибіотиків.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ДІАГНОСТИКАвгору

Інфікування часто обмежується дихальними шляхами і викликає накопичення гною в бронхах, напр. в заінтубованих пацієнтів або при муковісцидозі. Проникнення інфекції в паренхіму легень спричиняє симптоми важкої пневмонії з гарячкою, рясним відкашлюванням гнійної мокроти, задишкою, ціанозом та частими симптомами шоку. При РГ грудної клітки з'являються інфільтрати із високою тенденцією до розпаду та нагноєння в плевральній порожнині. Ці зміни можуть бути багатовогнищеві, двосторонні, що дає картину бронхіальної пневмонії. Посів та ізоляція P. aeruginosa з мокроти у пацієнта з нейтропенією, або з іншими факторами ризику чи симптомами інфікування нижніх дихальних шляхів, навіть без рентгенологічної візуалізації запальних інфільтратів, є показом до антибіотикотерапії антисиньогнійними ЛЗ. Для бактеріологічного дослідження добрим матеріалом є плевральний випіт.

ЛІКУВАННЯвгору

Лікуванням вибору є призначення 2 антибіотиків: β-лактамного із антисиньогнійною активністю (піперацилін з тазобактамом, цефтазидим, цефепім) та антибіотику аміноглікозидного ряду. Альтернативно в поєднанні з аміноглікозидом можна призначати карбапенем (іміпенем, меропенем), монобактам (азтреонам) або ципрофлоксацин (або левофлоксацин). Також можна поєднувати ципрофлоксацин (або левофлоксацин) із β-лактамним антибіотиком. Не слід призначати монотерапію одним антибіотиком, особливо аміноглікозидом, через ймовірність розвитку резистентності. Дозування лікарських засобів — табл. II.D.1-2. Алгоритм дій при чутливості тільки до аміноглікозидів або колістину — розд. II.D.3.9.