Травми легень

Henryk Olechnowicz

Травми легень найчастіше виникають внаслідок травмування грудної клітки. Вони поділяються на проникаючі і закриті (тупі). Травми можуть призвести до:

1) розриву перинхіми легені

2) забою легені

3) інтерстиціальної гематоми легені

4) розриву трахеї та великих бронхів.

1. Розрив паренхіми легені

Розрив паренхіми легені з порушенням цілісності вісцеральної плеври може виникнути внаслідок як проникаючих, так і закритих травм (наприклад відламками переломаних ребер). Рани легеневої паренхіми супроводжуються пошкодженням кровоносних судин і бронхів. Розрив легені з розривом вісцеральної плеври завжди призводить до пневмотораксу і плевральної гематоми. Під час поранення легені кров, внаслідок екстравазації, також може потрапити в бронхіальне дерево, симптомом чого буде кровохаркання. Пневмоторакс, плевральна гематома та непрохідність бронхіального дерева (викликана згустками крові) можуть призвести до дихальної недостатності.

Хворих слід лікувати у відділеннях інтенсивної терапії або відділеннях торакальної хірургії. Вони вимагають проведення плеврального дренажу (розд. II.J.8), а в 10–15 % випадків — хірургічного лікування. Хірургічна операція спрямована на зупинку кровотечі та забезпечення місця витоку повітря. У більшості випадків необхідно видалити пошкоджену паренхіму легені. В разі великого пошкодження може знадобитися видалення частини або навіть всієї легені. Умовою успішного вилікування є повна евакуація крові та згустків із плевральної порожнини та повне розправлення легені. Наслідком неефективного дренування є утворення волокнистої сполучної тканини в плевральній порожнині (фіброторакс — розд. II.J.6), що через 2–3 тижні призводить до зниження рухливості грудної стінки.

2. Забій легені

Контузія легені більше чи менше пов’язана майже з усіма тупими травмами грудної клітки. Різке підвищення внутрішньогрудного тиску призводить до розтягування і розриву альвеолярної стінки з капілярами. Наслідками цих травм є крововилив у просвіт альвеол та інтерстиціальний набряк легені у місці забою. Подальший наслідок набряку — це порушення прохідності дрібних бронхіол і ателектаз легеневої паренхіми. Область пошкодженої паренхіми легені не бере участі в газообміні, що призводить до гіпоксемії. Рентгенографія в перший день після травми зазвичай не показує змін в легенях; лише через кільканадцять чи декілька десятків годин на рентгенограмі легені видно паренхіматозні затемнення. Основним симптомом забою легені є дихальна недостатність, яка — як і рентгенологічні зміни — з’являється через кілька годин після травми. В разі забою великих ділянок легень, може розвинутися гостра дихальна недостатність (ГРДС). У разі незначного погіршення функціонального стану дихальної системи лікування полягає в кисневій терапії та прийомі анальгетиків. Посилення дихальної недостатності вимагає застосування механічної вентиляції легень (розд. II.O.5).

3. Інтерстиціальна гематома легені

Інтерстиціальна гематома легені виникає внаслідок розриву артеріальної судини всередині легені, без порушення вісцеральної плеври. Екстравазована кров накопичується всередині частки легені, і не може вийти в плевральну порожнину. Рентгенограма грудної клітки показує овальну тінь. Невеликі гематоми розсмоктуються протягом декількох тижнів. Коли ж приєднується інфікування гематоми, розвивається легеневий абсцес, який іноді потребує оперативного втручання.

4. Розриву трахеї та великих бронхів

Розрив трахеї та великих бронхів рідко виникає внаслідок зовнішніх травм; частіше це результат ятрогенних травм під час інтубації або бронхоскопії. Симптомами пошкодження трахеї або великого бронха є підшкірна емфізема та емфізема середостіння, помітні при рентгенологічному дослідженні. Підшкірна емфізема зазвичай швидко збільшується в цих випадках, охоплюючи шию, обличчя, верхні кінцівки та тулуб. Розрив трахеї або великого бронха також супроводжується кашлем, посиленням задишки і кровохарканням. Основним діагностичним дослідженням є бронхоскопія, яка дозволяє точно визначити місце і ступінь пошкодження трахеї або бронха, що полегшує вибір способу лікування. У більшості випадків необхідне хірургічне втручання.