Патоморфологія гіперпластичних та пухлинних змін

1. Стравохід

1) незлоякісні зміни

а) дисплазія (рис. ІІІ.В.6-8) — виявляють ядерну та структурну атипію; розрізняють дисплазію низького та високого ступеня. Ознакою диспластичних змін є також відсутність розповсюдження за межі базальної мембрани (відсутність інвазії). Диспластичні зміни у залозистому епітелії можуть набувати поліпоподібної форми, утворюючи аденоми.

б) плоскоклітинна папілома

в) гранулярноклітинна пухлина

г) лейоміома

д) гастроінтестинальна стромальна пухлина (ГІСП) — дуже рідко зустрічається у стравоході

е) фіброваскулярний поліп

2) злоякісні пухлини

а) плоскоклітинний рак стравоходу — як правило розвивається на грунті диспластичних змін у багатошаровому плоскому епітелію

б) залозистий рак стравоходу (рис. ІІІ.В.6-9) — як правило розвивається в області стравоходу Барретта

в) меланома стравоходу

г) саркоми (найчастіше лейоміосаркома)

д) метастази у стравохід

2. Шлунок

1) незлоякісні зміни

а) поліпи шлунка — до змін без дисплазії зараховують передусім поліпи із залоз з дна та тіла шлунка (рис. ІІІ.В.6-10) та гіперпластичні поліпи (рис. ІІІ.В.6-11); зміни з дисплазією включають аденоми, що розвиваються із метапластичного кишкового епітелію або із шлункових залоз (foveolar type adenoma, pyloric gland type adenoma i oxyntic type adenoma)

б) гамартомні поліпи — типу Пейтца-Єгерса та ювенільні поліпи (розд. ІІІ.F.10.1)

в) диспластичні зміни у плоскій слизовій оболонці — як правило діагностуються випадково у хворих із хронічним атрофічним гастритом

г) незлоякісні неепітеліальні гіперплазіі — фіброзний запальний поліп, неврома, парагангліома та ін.

д) гіперплазії та нейроендокринні пухлини (рис. ІІІ.В.6-12) — усі нейроендокринні пухлини є потенційно злоякісними (розд. IV.J.3), хоча ризик при високодиференційованих пухлинах (G1), найчастіше наявних у шлунку (типу 1 — розд. ІІІ.Г.6-4), низький

2) злоякісні пухлини

а) рак шлунка — найчастіший; морфологічно розрізняють 2 основних типи (класифікація Лаурена [Laurén]) — аденокарцинома кишкового типу та дифузний рак (рис. ІІІ.В.6-13). Біопсійна діагностика буває досить складною у зв’язку із регенераційними змінами, які можуть супроводжувати некроз, та нерепрезентативністю біоптатів.

б) лімфоми

в) ГІСП (≈70 % розвиваються у шлунку)

г) метастази у шлунок — найчастішим джерелом метастазів є рак легень, рак молочної залози, рак нирки та меланома

3. Тонка та товста кишка

1) незлоякісні зміни

а) гамартомні поліпи — виникають спорадично або при генетичних синдромах (Пейтца-Єгерса, ювенільні поліпи, поліпи в синдромі Кронкайта-Канади та синдромі Коудена)

б) запальні поліпи — виникають спорадично або супутньо при колітах

в) епітеліальні поліпи — найчастіший вид поліпів товстого кишківника — до них належать гіперпластичні поліпи (рис. ІІІ.В.6-15) із нормальною і патологічною проліферацією та аденоми і змішані зміни. До змін із дисплазією відносяться класичні тубулярні, тубуло-ворсинчасті та ворсинчасті аденоми (рис. ІІІ.В.6-15), у яких спостерігаються структурні зміни, схожі із гіперпластичними поліпами, за наявності класичних ознак дисплазії. У випадку аденом патоморфолог повинен визначити ступінь вираженості дисплазії (від низького до високого), різновид архітектоніки (залежить від участі ворсинчастого компоненту) та радикальність видалення зміни. Термін „рак” у випадку товстого кишківника можна вжити лише при однозначній інфільтрації підслизової оболонки, що з огляду на нерепрезентативність біоптатів буває складним або неможливим.

г) дисплазія, пов’язана із запальними захворюваннями

д) неепітеліальні поліпи (міоми, ліпоми, гранулярноклітинна пухлина, фіброзний запальний поліп та ін.)

е) нейроендокринні пухлини

2) злоякісні пухлини

а) рак товстої кишки — аденокарцинома кишківника та плоскоклітинний рак каналу відхідника; діагностування аденокарциноми товстого кишківника є можливим лише після виявлення інвазії підслизової оболонки. В ендоскопічних матеріалах (видалений поліп із гістологічною будовою аденокарциноми) обов’язковим є визначення віддаленості ракової тканини від лінії розрізу та наявності ознак судинної інвазії; ця інформація є необхідною для прийняття рішення про можливу радикалізацію втручання (рис. ІІІ.В.6-16). У випадку раку каналу відхідника ключове значення має диференційна діагностика аденокарциноми з плоскоклітинним раком з огляду на відмінності у лікувальній тактиці.

б) ГІСП

в) лімфоми

г) нейроендокринні пухлини

д) метастази (найчастіше рак легень, рак грудної залози та меланома) або інфільтруючі новоутворення сусідніх органів (найчастіше рак жіночих статевих органів, рак простати та рак підшлункової залози).