Синдром солітарної виразки прямої кишки

лат. ulcus solitarius recti

англ. solitary rectal ulcer syndrome (SRUS)

ВИЗНАЧЕННЯвгору

Синдром солітарної виразки прямої кишки (SRUS) — рідкісне захворювання прямої кишки зі складною клінічною картиною та характерними гістопатологічними ознаками.

епідеміологіявгору

 Хвороба переважно виявляється у молодих осіб і зустрічається частотою 1/100 000/рік, дещо частіше у жінок. Серед чоловіків найчастіше діагностується у 3-й декаді, а у жінок — у 4-й декаді життя.

Етіопатогенезвгору

Причина виникнення SRUS до кінця не з’ясована. Основні гіпотези включають пряме пошкодження прямої кишки та локальну ішемію. Захворювання найчастіше супроводжується порушеннями акту дефекації, тривалими закрепами і випаданням слизової оболонки анального каналу. Відсутність координації відповідальних за дефекацію м’язів при надмірній напрузі м’язів тазового дна та анальних сфінктерів (диссинергічна дефекація). Ці процеси можуть призвести до гіпертрофії м’язового шару прямої кишки, порушення її кровопостачання і, як наслідок, до ішемічних уражень з виразкою. Існують також ознаки сенсорної ректальної гіперчутливості, яка може бути причиною болісних позивів до дефекації та відчуття неповного випорожнення кишечника.

КЛІНІЧНА КАРТИНАвгору

Симптоми захворювання не є характерними. Найчастіше спостерігається ректальна кровотеча.  Інші симптоми включають наявність слизу в калі, хронічний закреп, відчуття неповного випрожнення кишечника, біль в анальній ділянці або нижній частині живота та випадання слизової оболонки анального каналу.

ДІАГНОСТИКАвгору

Діагностична тактика

Першим етапом діагностики, після збору анамнезу і проведення фізикального обстеження, має бути ендоскопічне дослідження. Всупереч терміну SRUS, лише у 40 % усіх випадків присутня виразка, і не завжди є одиничним ураженням. Захворювання найчастіше розташовується на передній стінці прямої кишки, на відстані 3–10 см від зубчастої лінії, а на ендоскопічному зображенні воно може приймати різні форми: від плоскої почервонілої слизової оболонки до випуклого поліпоїдного ураження (рис. III.F.11-1). Під час дослідження слід провести забір біоптатів як з місця ураження, так і з незміненої слизової оболонки товстої кишки (з метою виключення супутнього запального захворювання). Через атипову ендоскопічну картину захворювання часто не помічають, і середній час від появи симптомів до поставлення діагнозу становить 5-ть років.

Діагноз підтверджується гістологічним дослідженням, що виявляє фіброзні зміни власної пластинки слизової оболонки прямої кишки та гіпертрофію волокон м’язової оболонки з характерним для них проникненням в зону крипт, що призводить до порушення їх структури (рис. III.F.11-2).

Додаткові дослідження, особливо перед запланованим оперативним втручанням, включають: дефекографію, аноректальну манометрію та електроміографію, а також ендосонографію, при якій характерною особливістю захворювання є збільшена товщина внутрішнього анального сфінктера.

Диференційна діагностика

1) хвороба Крона

2) неспецифічний виразковий коліт

3) ішемічний коліт

4) рак товстого кишечника

ЛІКУВАННЯвгору

1. Консервативне лікування включає: регулювання ритму випорожнення кишечника, уникнення механічних пошкоджень та обговорення супутніх психологічних факторів, якщо такі є. Рекомендується дієта з високим вмістом клітковини та проносні ЛЗ, що збільшують об'єм кишкового вмісту. Терапія клізмами з ГК, аміносаліцилатами або сукральфатом зменшує вираженість симптомів, але її ефективність не була однозначно підтверджена. Біхевіоральна терапія, що включає тренінг дефекації з використанням біологічного зворотного зв'язку, приносить найбільший клінічний ефект.

2. Хірургічне лікування показано хворим з випаданням прямої кишки та коли консервативне лікування не призводить до клінічного поліпшення, а симптоми значно погіршують якість життя хворого. Застосовуються різні хірургічні методи: висічення виразки, лікування випадання прямої кишки, резекція прямої кишки та колостома.