Мікроскопічний коліт

лат. colitis microscopica (collagenosa et lymphocytica)

англ. microscopic (collagenous and lymphocytic) colitis

Визначеннявгору

Мікроскопічний коліт (МК) — це захворювання невідомої етіології, яке зараховують до неспецифічних запальних захворювань кишківника, та характеризується наявністю специфічних мікроскопічних змін за відсутності макроскопічних (ендоскопічних) та радіологічних змін у товстому кишківнику. На основі гістологічних дослідження розрізняють два різновиди МК: колагеновий та лімфоцитарний.

Епідеміологіявгору

Польських даних немає. В Європі та США захворюваність складає 1–25/100 000/рік. Середній вік на момент постановки діагнозу — 50–70 років, але у ≈25 % МК діагностують у віці до 45 років. Частіше виявляють у жінок (3:1–9:1).

Етіологія та патогенезвгору

Причини та патогенез невідомі. Дослідження вказують на імовірну роль кишкової мікробіоти, генетичної схильності, порушення всмоктування жирних кислот, а також застосування певних ЛЗ, напр. НПЗП, інгібіторів протонної помпи (зв’язок між застосуванням НПЗП та ІПП і виникненням МК значно більший, якщо ці ЛЗ приймати разом), статинів, інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (ІЗЗС), акарбози. Тютюнопаління у 3–5 разів підвищує ризик хвороби (крім того, у курців захворювання виникає на ≈ 10 років раніше, ніж у некурців).

Клінічна картинавгору

Симптоми:

1) водяниста діарея (без домішок крові) — випорожнення рясні, у половини хворих з’являються також вночі; часто раптові позиви до дефекації та нетримання калу

2) спастичний біль у животі

3) невелика втрата маси тіла.

Обидві форми коліту можуть супроводжуватись іншими хворобами, такими як: артрит, целіакія, системні захворювання (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, склеродермія, синдром Шегрена), псоріаз, цукровий діабет, рідше — хвороба Крона та виразковий коліт.

Діагностикавгору

Діагностичні критерії

Діагноз ставиться на основі гістологічної картини, оскільки стандартні лабораторні та радіологічні дослідження тонкого та товстого кишківника не виявляють патологічних змін. Вигляд товстого кишківника при ендоскопічному дослідженні також нормальний, хоча інколи виявляють незначний набряк, ділянки гіперемії та петехії у слизовій оболонці. Під час колоноскопії обов'язково потрібно провести забір біоптатів з окремих сегментів товстого кишківника (по 2 біоптати з висхідної, поперечної та низхідної ободової кишки/сигмовидної кишки).

В гістологічному дослідженні головною ознакою колагенового коліту є потовщення шару колагену біля основи епітеліальних клітин >10 мкм (виявляють в гістологічних препаратах, забарвлених гематоксиліном та еозином). Незважаючи на це, потовщення важко виявити, оскільки в кишківнику воно виникає вогнищево (в ободовій кишці візуалізується краще, ніж у прямій).

Для лімфоцитарного коліту характерна передовсім збільшена кількість інтраепітеліальних лімфоцитів — зазвичай це CD8+ Т-лімфоцити (норма <20 лімфоцитів на 100 епітеліальних клітин).

При обидвох хворобах у власній пластинці слизової оболонки виявляють помірну інфільтрацію з лімфоцитів та плазмоцитів.

Диференційна діагностика

1) синдром подразненого кишківника — диференційними ознаками цього синдрому є молодший вік хворих та змінний ритм випорожнень, а не тільки водяниста діарея.

2) неспецифічні запальні захворювання кишківника, особливо хвороба Крона

3) целіакія

4) інші причини хронічної діареї (рис. III.A.4-2)

Лікуваннявгору

ЛЗ першої лінії є будесонід 9 мг/добу, п/о впродовж 6–8 тиж. Відміняють поступово після досягнення клінічної ремісії (<3-х випорожнень на добу, не водянистих) — дозу зменшують на 3 мг кожні 2 тиж. Якщо симптоми не відступають після 8 тиж. лікування або стається рецидив під час зменшення дози, препарат можна застосовувати впродовж 12 тиж. або навіть довше (у дозі 3–6 мг/добу). Якщо будесонід недоступний, можна застосувати інший ГК п/о, напр. преднізон або преднізолон.

Інші, менш ефективні ліки:

1) холестирамін ( 4г, 4 х на день)

2) лоперамід

3) вісмуту субсаліцилат.

У разі неефективності вищезгаданих ліків можна зважити терапію біологічними ЛЗ (інфліксимаб, адалімумаб) або імуносупресивними препаратами (азатіоприн, 6-меркаптопурин).

Похідні 5-АСК (месалазин) неефективні, тому не слід їх застосовувати.

При резистентному до факмакотерапії МК рекомендоване хірургічне лікування, що полягає у виведенні ілеостоми.