Загальні принципи лікування

Кровотечі з ШКТ переважно не супроводжуються болем. Загроза життю може виникати з швидко прогресуючої абсолютної гіповолемії та геморагічного шоку (розд. I.C.2.1.1).

1. Лікування слід починати у відділенні невідкладної медичної допомоги, а далі продовжувати, в залежності від ступеню крововтрати і загального стану — у відділенні лікарні, де можлива подальша діагностика і лікування. У хворих із значною втратою крові і розладами свідомості слід підтримувати прохідність дихальних шляхів — у разі необхідності, з інтубацією, з якою не можна зволікати у зв’язку з ризиком аспірації.

2. Слід виміряти артеріальний тиск (якщо він у нормі , потрібно виміряти артеріальний тиск у вертикальному положенні) і перевірити, чи є симптоми гіпоперфузії, напр., збільшене капілярне наповнення та інші симптоми шоку. Хворим із такими симптомами проводять протишокові заходи (розд. І.С.2).Слід звертати увагу на ранні симптоми шоку і починати лікування до того, як ці симптоми розвинуться повною мірою.

3. Відновлення об’єму втраченої крові — слід забезпечити судинний доступ шляхом введення у периферичні вени 2 канюлі діаметру ≥1,8 мм [≤16 G]) або центрального венозного катетеру і швидко переливати розчини кристалоїдів (3–5 мл на кожен мл втраченої крові — терапія першого вибору; перевагу слід віддавати збалансованим розчинам [розд. XII.H]) або колоїдів (~1–1,5 мл на кожен мл втраченої крові; не доведено переваги над кристалоїдами; колоїди застосовуються в разі неефективності кристалоїдів). Концентрат еритромаси (КЕ) або цільної консервованої крові (розд. VI.K.3) слід переливати, коли крововтрата оцінюється >1/3 (>1500 мл у дорослої особи). Оцінка об’єму крововтрати — розд. I.C.2.1.1. Крім масивної кровотечі, показанням до трансфузії КЕ є також посттрансфузійна анемія. На даний момент рекомендується застосування рестриктивної стратегії трансфузії КЕ, що у хворих зі стабільною гемодинамікою зазвичай означає підтримання цільової концентрації гемоглобіну ≥7–8 г/дл (розд. VI.K.3.2).

4. Слід якнайшвидше зробити ендоскопію зі спробою припинення кровотечі — розд. III.L.2 i розд. III.L.3.

5.Фармакологічне лікування — у хворих, котрі приймають антикоагулянти, терапія залежить від типу лікарського засобу та показань до його застосування (розд. I.R.4 i розд. III.L.2); лікарські засоби, які застосовуються при виразкових кровотечах та кровотечах з варикозно розширених вен стравоходу — розд. III.L.2 і розд. III.L.3

6. У випадку неефективності ендоскопічних і фармакологічних методів слід розважити можливість виконання вісцеральної ангіографії і селективної емболізації кровоточивої судини.

7.Хірургічне лікування: Зважаючи на те, що може виникнути необхідність виконання ургентної хірургічної операції, співпрацю з хірургом слід розпочати на ранньому етапі лікування. Показання до хірургічного лікування:

1) неконтрольована масивна кровотеча (тобто така, що спричиняє нестабільність гемодинаміки), також після спроби ендоскопічного припинення;

2) рецидивна кровотеча (після 2-х ендоскопічних втручань)

Методи хірургічного лікування:

1) кровотечi з виразки дванадцятипалої кишки → зазвичай ушивання кровоточивої виразки з пілоропластикою (а також із селективною стовбуровою ваготомією)

2) кровотечi з виразки або ерозій шлунка — резекційні втручання

3) кровотечi з варикозно розширених вен стравоходу — розд. III.L.3.

4) кровотечi з нижнього відділу ШКТ після локалізації місця кровотечі — сегментарна резекція, а у виключних випадках — субтотальна резекція товстого кишківника