Гіпоальдостеронізм

Дефіцит або недостатня активність альдостерону внаслідок:

1) зменшення його синтезу та/або секреції внаслідок первинного ураження наднирників

2)  порушення стимуляції його секреції або

3) резистентності до дії альдостерону

Зменшення або пригнічення секреції альдостерону клубочковою зоною наднирників  слід підозрювати у пацієнтів зі збереженою нормальною функцією нирок, які не отримують поповнення калію чи калійзберігаючих ЛЗ, а при цьому у них спостерігається гіперкаліємія. При диференційній діагностиці також слід враховувати причини гіперкаліємії неендокринного характеру (розд. XII.D.3).

Найчастіші причини гіпоальдостеронізму:

1) первинний дефіцит альдостерону

а) первинна недостатність кори надниркових залоз (розд. IV.D.3.1.1)

б) стан після двосторонньої адреналектомії

в) дефіцит 21-гідроксилази (розд. IV.D.6.3)

г) дефіцит  альдостеронсинтази

д) гепарин

е) лікарські засоби - інгібітори стероїдогенезу в наднирниках (напр. кетоконазол) 

2) пригнічення  РААС

а) гіпореніновий гіпоальдостеронізм

-      діабетична нефропатія

-      похилий вік

- інгібітори секреції реніну (НПЗП, β-блокатори, циклоспорин)

б) іАПФ

в) БРА

3) резистентність до дії альдостерону

а) псевдогіпоальдостеронізм І і ІІ типу;

б) антагоністи альдостерону (спіронолактон, еплеренон)

в) калійзберігаючі діуретики (тріамтерен, амілорид).

Первинна недостатність кори надниркових залоз призводить до гіпоальдостеронізму з гіперкаліємією і гіпонатріємією.

Генетично обумовлений дефіцит альдостеронсинтази призводить до ізольованого гіпоальдостеронізму, а дефіцит 21-гідроксилази  характеризується  надлишковим синтезом надниркових андрогенів зі зниженою секрецією кортизолу та альдостерону.

Гепарин, включаючи низькомолекулярний, зменшує кількість рецепторів до ангіотензину ІІ у клубочковій зоні, що викликає пригнічення синтезу альдостерону і гіперкаліємію. Тяжка гіперкаліємія може спостерігатися у хворих, що одночасно отримували терапію гепарином та ІАПФ і калійзберігаючими діуретиками, а також у хворих із  нирковою недостатністю.

Резистентність до дії альдостерону  найчастіше викликають  калійзберігаючі діуретики. Амілорид і тріамтерен пригнічують активність натрієвих каналів у нирках, а спіронолактон і еплеренон  пригнічують зв’язування альдостерону з мінералокортикоїдним рецептором. Амілорид у комбінації з тіазидом знижує ризик розвитку гіпокаліємії, спричиненої тіазидними діуретиками.