Порушення постменопаузального періоду

ФІЗІОЛОГІЯвгору

Постменопаузальний період характеризується гіпоестрогенізмом з підвищеною концентрацією у сироватці ФСГ і ЛГ. Секреція гонадотропінів відбувається у пульсовому ритмі, а частота і амплітуда пульсів нагадують післяменструальну (фолікулярну) фазу циклу, що свідчить про те, що секреція ГнРГ після настання менопаузи залишається у нормі.

Домінуючим естрогеном є естрон (концентрація у сироватці 74–222 пмоль/л [20–60 пг/мл], середнє значення: 129,5 пмоль/л [35 пг/мл]), який походить здебільшого з конверсії андростендіону у стромальних клітинах жирової тканини, у м’язах, печінці, нирках, головному мозку і надниркових залозах. Він має лише ≈25 % біологічної активності естрадіолу, не зв’язаний з ГЗСГ, а лише незначною мірою з альбуміном. Надлишок естрону після настання менопаузи зумовлює гіперплазію, а можливо також і рак ендометрію. У концентраціях, що перевищують 259–277 пмоль/л (70–75 пг/мл), спричиняє маткові кровотечі. Тільки 3–7 % маткових кровотеч у жінок у постменопаузальний період зумовлені раком ендометрію, тим не менше причина кожної кровотечі повинна бути встановлена, щоб виключити новоутворення. Концентрація естрадіолу у сироватці низька. Він виникає, найвірогідніше, внаслідок екстрагландулярної конверсії естрону.

Головний андроген – андростендіон, хоча його концентрація нижча, ніж перед настанням менопаузи: ≈80 % походить із надниркових залоз, а ≈20 % - з яєчників. Концентрація тестостерону не зменшується, натомість концентрація ДГЕА і ДГЕА-С поступово знижується, а концентрація  ГЗСГ зростає. Тестостерон у постменопаузальному періоді походить, головним чином, з яєчників.

КЛІНІЧНА КАРТИНАвгору

Основні проблеми цього періоду: вазомоторні симптоми, , метаболічні зміни (зокрема, остеопенія та остеопороз), атрофічні зміни у сечовивідній та статевій системах зумовлені гіпоестрогенізмом і старінням тканин. Вони переважно полягають в атрофічних і запальних змінах у сечостатевій системі, які зумовлюють болісне сечовипускання, болісний статевий акт (диспареунія), відчуття сухості, подразнення, печіння, свербіж та вагінальні виділення.

У перименопаузальному та ранньому постменопаузальному періодах спостерігається підвищена піддатливість до розвитку симптомів депресії та епізодів сильної депресії. Зазвичай стосується жінок, які попередньо вже мали такі порушення. Менопаузальна гормональна терапія не лікує депресію, але зменшує вазомоторні симптоми, які, ймовірно, посилюють психічні прояви.