Глікований гемоглобін (HbA1c)

Глікація - це процес неензиматичного приєднання глюкози до вільних аміногруп білків. При ЦД відбувається інтенсивна глікація усіх білків: структурних, транспортних, ферментативних, гормональних та ін. Концентрація глікованого білка відображає середню глікемію в період, наближений до періоду напіврозпаду цього білка в крові. HbA1c є стійким продуктом неензиматичного приєднання молекули глюкози до вільної аміногрупи одного або обох N-кінцевих залишків валіну β-ланцюга гемоглобіну.

Матеріал

Цільна венозна кров, зібрана у пробірку з EDTA, або капілярна кров. Стабільність зразків визначається виробником реагентів/аналізатора, зазвичай допускається зберігання зразків до одного тижня при температурі 4°C.

Методи визначення

HbA1c визначається хроматографічними та імунохімічними методами, зазвичай за допомогою автоматизованих аналізаторів. Референтним методом (згідно стандартів Diabetes Control and Complications Trial [DCCT]), відносно якого стандартизуються сертифіковані в американській National Glycohemoglobin Standardization Program (NGSP) методи, є йонообмінна високоефективна рідинна хроматографія (high performance liquid chromatography – HPLC). HbA1c можна визначати поза лабораторією за допомогою швидкого тесту, за умови використання сертифікованих в NGSP методів і аналізатора. В програмі стандартизації визначення HbA1c International Federation of Clinical Chemistry (IFCC) референтний метод базується на розділенні та кількісному визначенні глікованих та неглікованих гексапептидів, які протеолітично відщеплюються від β-ланцюга гемоглобіну за допомогою HPLC та мас-спектрометрії або капілярного електрофорезу. Лабораторія може подавати результати визначення HbA1c також в одиницях СІ (ммоль/моль). Перерахування відсотка HbA1c у відповідності з NGSP  в ммоль/моль виконується за допомогою таблиць (напр. табл. IV.L.2-1).

Референтні значення

Цільові значення

При визначенні сертифікованими в NGSP методами, значення HbA1c (згідно з різними клінічними настановами) <6–7 % (<42–53 ммоль/моль) свідчать про оптимальну метаболічну компенсацію. На сьогодні цільове значення HbA1c у хворих на ЦД (див. нижче – розд. IV.L.3, Критерії компенсації цукрового діабету), а також інтенсивність гіпоглікемізуючого лікування визначаються в залежності від індивідуальної ситуації окремих хворих. Вибір нижчого цільового рівня HbA1c пов’язаний з вищим ризиком гіпоглікемії.

Клінічне значення

HbA1c є ретроспективним маркером глікемії і слугує для оцінки метаболічної компенсації ЦД. При середній тривалості життя еритроцитів 120 днів рівень HbA1c відображає середню глікемію протягом 3-х міс. перед визначенням (табл. IV.L.2-2). У метаболічно компенсованих хворих, які досягають цілі лікування, рекомендується визначення HbA1c 1 х на рік, а у дітей, молоді і хворих на ЦД із лабільним перебігом, які не досягають терапевтичних цілей – кожні 3 міс. Слід звернути увагу на стани, які порушують визначення або унеможливлюють інтерпретацію результату: гемоглобінопатії, анемії, стани після трансфузії еритромаси, гіпертригліцеридемію, гіпербілірубінемію, ниркову недостатність, прийом високих доз саліцилатів. American Diabetes Association (ADA) з 2010 р. допускає визначення HbA1c для діагностування ЦД (HbA1c ≥6,5 % [48 ммоль/моль]), а також предіабету (HbA1c 5,7–6,4 % [39–46 ммоль/моль]) за умови використання сертифікованих в NGSP методів. PTD не рекомендує визначення HbA1c для діагностики ЦД, а лише для моніторингу перебігу захворювання. HbA1c не є єдиним маркером компенсації вуглеводного обміну, оскільки не відображає добових і міждобових коливань глікемії – інформує про середню глікемію, але не про те, наскільки значні її коливання, а навіть короткі (триваючі кільканадцять хвилин) епізоди гіперглікемії сприяють розвитку хронічних ускладнень ЦД.