Оцінка чутливості до інсуліну

Існують різні методи оцінка чутливості до інсуліну, зокрема парентеральний глюкозотолерантний тест (див. вище).

Для приблизної оцінки чутливості до інсуліну може слугувати визначення співвідношення інсулінемії до глікемії натще (частка концентрації інсуліну в мкМО/мл та концентрації глюкози в мг/дл) – значення >0,3 можуть свідчити про знижену чутливість до інсуліну (інсулінорезистентність). Цей т. зв. метод HOMA (homeostatic model assessment) має велику перевагу завдяки своїй простоті. У зв’язку з пульсуючою секрецією інсуліну вимірювання слід провести 3-4 рази і використовувати середнє значення.

Індекс інсулінорезистентності HOMA-IR вираховується за формулою: (інсулінемія [мкМО/мл] × глікемія [ммоль/л]) / 22,5.

Золотим стандартом для оцінки чутливості до інсуліну є розрахунок тканинної утилізації глюкози за допомогою клемп-методики (metabolic clamp). Дослідження за допомогою еуглікемічного гіперінсулінемічного клемпу полягає у в/в інфузії інсуліну, яка підтримує його концентрацію в сироватці крові ≈100 мМО/л, та в/в інфузії глюкози, забезпечуючи визначену глікемію (напр. 80 мг/дл). Завдяки екзогенній гіперінсулінемії повністю блокується секреція інсуліну підшлунковою залозою та утворення глюкози печінкою. За цих умов кількість введеної глюкози відображає її тканинну утилізацію, тобто опосередковано чутливість тканин до інсуліну. Чим нижча доза глюкози необхідна для підтримки еуглікемії, тим більшою є інсулінорезистентність. Це дослідження дозволяє діагностувати інсулінорезистентність, яка відіграє важливу роль у розвитку метаболічного синдрому (розд. XVI.G), і використовується для оцінки участі інсулінорезистентності у патогенезі ЦД – проте через високу вартість, технічні труднощі та трудомісткість його проводять лише в рамках наукових досліджень.