Фізіологія

Під час вагітності  ШКФ та нирковий плазмовий потік (RPF) збільшуються на 40-50%; повернення до початкових параметрів відбувається  протягом 3-х місяців після завершення вагітності. Причиною збільшення RPF є збільшення синтезу та секреції вазодилатаційних простагландинів (PGI2, PGE2), оксиду азоту та релаксину, що зменшують судинний опір в нирках та збільшують хвилинний об’єм серця. Наслідком збільшення ШКФ є  зменшення концентрації креатиніну  сироватки до  0,4–0,6 мг/дл (35–56 мкмоль/л); це означає, що значення, наближені до верхньої границі норми для загальної популяції (1,0–1,2 мг/дл [88–106 мкмоль/л]), можуть при вагітності означати клінічно значуще  зменшення ШКФ.  Збільшене ШКФ та транзиторна дисфункція  проксимальних ниркових канальців можуть призводити до глюкозурії, аміноацидурії та збільшення екскреції з сечею білка та водорозчинних вітамінів. Екскреція білка може сягати 250–300 мг/добу, тому такий рівень протеїнурії не завжди свідчить про захворювання нирок. Стандартом залишається визначення кількості білка  в добовій сечі, однак це дослідження трудомістке і пов’язане з ризиком багатьох потенційних помилок при  зборі сечі  протягом цілої доби. З урахуванням достатньої чутливості, специфічності та простоти у виконанні  перевага надається визначенню співвідношення білок/креатинін у випадковій порції сечі. Нормою вважається значення  <30 мг/г. Вказане співвідношення є вищим у <15 % вагітних без артеріальної гіпертензії і захворювання нирок – т.зв. ізольована протеїнурія вагітних. Кліренс сечової кислоти збільшується протягом вагітності, а її концентрація у сироватці крові зменшується на ≈25 %. В сечовивідних шляхах, особливо з правої сторони, розширюються чашки, миски та  сечовід,  що пов’язане  зі зменшенням тонусу гладких м’язів (ефект впливу прогестерону) та механічною компресією, створюваною збільшеною маткою (т.зв. фізіологічний гідронефроз вагітних). Усі вказані зміни сприяють появі бактеріурії та симптомної інфекції сечовидільної системи.

Під час вагітності спостерігається фізіологічна гіперволемія – відбувається затримка 6-9л рідини, як  у внутрішньосудинному, так і в інтерстиціальному просторі, що призводить (через розведення)  до зниження кількості еритроцитів в 1 мкл крові, а також зокрема концентрації гемоглобіну та альбуміну. При фізіологічному перебігу вагітності спостерігається збільшення активності як ренін–ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), так і тканинного ангіотензинперетворюючого фермента, а також вазопресину. Одночасне збільшення синтезу та екскреції вищезазначених вазодилатаційних речовин призводить до зменшення системного судинного опору та, попри ретенцію води і натрію, при фізіологічному перебігу вагітності викликає зменшення артеріального тиску (що досягає найнижчих значень ≈20 тижня вагітності). При фізіологічному перебігу вагітності розвивається імунотолерантність. Адаптація імунної системи забезпечує переносимість фетальних антигенів, а також уможливлює інвазію трофобласта та розвиток плаценти. Порушення цього процесу ймовірно призводять до розвитку прееклампсії (т.зв. імунна теорія розвитку прееклампсії), а також можуть мати вплив на загострення деяких аутоімунних захворювань, що спостерігаються під час вагітності (напр., системного червоного вовчака).