Білірубін

Білірубін утворюється здебільшого внаслідок розпаду гему Hb (70-80 %) та інших гемопротеїнів (зокрема каталази, цитохрому, міоглобіну). З 1 г Hb утворюється ≈35 мг білірубіну. Білірубін, зв'язаний у крові з транспортним альбуміном, захоплюється гепатоцитами, у яких кон'югується з глюкуроновою кислотою і в цій формі виділяється в жовч. У крові наявні 2 фракції білірубіну: некон'югований (вільний, непрямий) та кон'югований (етерифікований, прямий). Детальніший опис обміну білірубіну в організмі – розд. III.J.1.

Клінічна корисність

Визначення білірубіну в сироватці (розд. III.B.1.3.2) знаходить застосування при діагностиці захворювань печінки та жовчовивідних шляхів, а також гемолітичних анемій. Гіпербілірубінемія при гемолітичній анемії залежить здебільшого від підвищення концентрації некон'югованого білірубіну і зазвичай є помірною (<5 мг/дл [85 мкмоль/л]), але може бути дуже високою при гемолітичних кризах. Тоді також спостерігається посилене виділення жовчних пігментів з калом (стеркобіліноген) та сечею (уробіліноген).