Імунофіксація

Імунофіксація — це метод імуноелектрофорезу, який використовує специфічні антитіла для візуалізації та ідентифікації білкових фракцій, розділених за допомогою електрофорезу. Її основним застосуванням є ідентифікація моноклонального білка і, таким чином, диференціація моноклональної та поліклональної гіпергамаглобулінемії. Застосування антитіл проти окремих ланцюгів імуноглобулінів (aнти-γ, aнти-µ, aнти-α, aнти-κ, aнти-λ) дозволяє виявити невеликі кількості М-протеїну, які не вдається виявити при електрофорезі (чутливість більша в ≈10 разів) та диференціювати типи легких ланцюгів імуноглобулінів (рис. VI.C.4-5). Дозволяє також ідентифікувати інші білки, помилково прийняті за М-протеїн, напр. фібриноген або β2-мікроглобулін. Імунофіксація без електрофорезу не дає змоги визначити концентрацію парапротеїну. Комбінований аналіз зображення електрофорезу з імунофіксацією дозволяє здійснити кількісну оцінку М-протеїну. Окрім діагностики, імунофіксацію використовують для підтвердження загальної відповіді на лікування у випадку, якщо при електрофорезі не виявлено М-протеїну. Деякі моноклональні антитіла (даратумумаб, елотузумаб), які застосовуються при лікуванні дискразій плазмоцитів, візуалізуються при імунофіксації як моноклональний IgGκ, що може ускладнювати оцінку відповіді на лікування у хворих на мієлому з тим самим моноклональним білком (IgGκ).

Імунофіксація білків сечі з використанням антитіл, які селективно взаємодіють з легкими ланцюгами, дає змогу точніше охарактеризувати білок Бенс-Джонса (κ або λ) та віддиференціювати його від поліклональних імуноглобулінів.