Оцінка ефективності переливання ТМ на загал базується на клінічному спостереженні щодо появи у пацієнта симптомів геморагічного діатезу та визначенні підвищення кількості тромбоцитів після трансфузії,: напр. на 10 000/мкл через 1 год або на 5000/мкл через 24 год.
Відсутність очікуваного зростання числа тромбоцитів після ≥2-х трансфузій ТМ може свідчити про резистентність до переливання ТМ, що є серйозною проблемою, особливо у пацієнтів, які вимагають багаторазових трансфузій.
Причини резистентності можуть бути неімунологічні, рідше – імунологічні. Неімунологічні фактори — це зокрема гіперспленізм, вірусні та бактеріальні інфекції, гарячка, дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, деякі ЛЗ, напр., амфотерицин В, хвороба «трансплантат-проти-господаря» (Graft-versus-host disease, GvHD), синдром синусоїдальної обструкції печінки (SOS) після трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин (ТГСК). Найпоширенішою імунологічною причиною резистентності є аллоімунізація антигенами HLA, рідше специфічними антигенами тромбоцитів HPA, зазвичай внаслідок перенесеної трансфузії, ТГСК або вагітності. Значно рідше причиною резистентності є наявність аутоантитіл до тромбоцитарних антигенів або антитіл, залежних від ЛЗ.
У випадку виявлення резистентності перш за все необхідно визначити її причину і, за можливості, намагатися усунути неімунологічні чинники. У разі підтвердження наявності у пацієнта антитіл анти-HLA та/або анти-HPA може бути необхідним забір ТМ від спеціально підібраних донорів (шляхом аферезу). У разі кровотечі у пацієнта з тромбоцитопенією, резистентною до трансфузії – за відсутності відповідної (підібраної відповідно до HLA або HPA) ТМ – слід переливати ТМ від донорів, вибраних рандомним способом. Альтернативою для підбору ТМ відповідно до HLA або HPA є переливання ТМ, у випадку яких тест на сумісність з плазмою реципієнта дає негативний результат. В обґрунтованих випадках можна застосовувати як допоміжне лікування антифібринолітичні ЛЗ. Профілактикою аллоімунізації є переливання ТМЗЛ.