Свіжозаморожену плазму (СЗП) отримують, заморожуючи зібрану плазму протягом часу, що забезпечує функціональний cтaн лабільних факторів згортання крові. Одна доза СЗП має здебільшого об'єм ~200 мл, залежно від застосованого методу приготування.
СЗП містить всі стабільні фактори згортання крові, альбумін та глобуліни і в середньому ≥50 г/л загального білка, в т.ч., в середньому ≥70 МО ф. VIII в 100 мл і аналогічну кількість решти лабільних факторів згортання крові. Для клінічного використання призначена СЗП від людей, у яких не було виявлено антитіл до HLA. Плазма від жінок, які в минулому були вагітними, та/або від людей, яким було проведено процедури переливання крові та її компонентів, не повинна мати клінічного застосування.
Зберігання і термін придатності
СЗП повинна зберігатись у замороженому стані при температурі від -18 до -25°C до 3 міс. (можливо лише у випадку плазми, яка пройшла процес інактивації патогенів відразу після забору) або нижче -25°C (до 36 міс.). Дози, призначені для клінічного використання, слід попередньо піддати інактивації патогенних факторів або процедурі ≥16-тижневого карантину, яка полягає у зберіганні та визначенні після цього терміну вірусних маркерів у донора, з крові якого отримано даний компонент.
Показання
Найчастіше СЗП використовують для фракціонування (створення продуктів крові).
СЗП можна використовувати:
1) для лікування симптомних порушень згортання крові, особливо у пацієнтів з дефіцитом кількох факторів згортання: метод вибору при ДВЗ-синдромі у випадку активної кровотечі, або при необхідності виконання інвазивного втручання (розд. VI.J.3.2.3), при масивних трансфузіях (розд. I.C.2.1.1), у пацієнтів з вродженою недостатністю фактора V або XI у випадках кровотечі або інвазивних процедур, а в інших випадках лише за відсутності відповідних препаратів плазмових факторів згортання крові, технологія вироблення яких включає інактивацію інфекційних агентів; при кровотечах в ході захворювань печінки (розд. VI.J.3.2.2) лише у разі відсутності або неефективності кріопреципітату та концентрату фібриногену
2) для лікування тромботичної тромбоцитопенічної пурпури та атипової форми гемолітико-уремічного синдрому
3) з метою негайного припинення антикоагулянтної дії антагоністів вітаміну К, якщо немає концентрату факторів комплексу протромбіну (розд.I.R.4.4)
4) під час терапевтичного плазмаферезу (в обґрунтованих випадках, особливо у пацієнтів із тромботичною тромбоцитопенічною пурпурою).
Протипоказання
Не слід переливати СЗП:
1) з метою поповнення об'єму циркулюючої крові, якщо одночасно немає дефіциту факторів згортання
2) як джерело імуноглобулінів
3) як джерело білка у пацієнтів із гіпотрофією
4) якщо доступні відповідні препарати крові, які в процесі виготовлення піддавались процесу інактивації патогенних агентів
5) при захворюваннях печінки без симптомних кровотеч
5) для лікування пацієнтів з гіперчутливістю до білків плазми крові.
Дозування і техніка трансфузії
1. Необхідно переливати СЗП реципієнту від донора з відповідною групою крові за системою АВО. Коли група крові пацієнта невідома, універсальною є СЗП групи крові АВ (без анти-A i анти-B антитіл).
2. СЗП слід розморожувати при температурі 37°С, за допомогою обладнання, яке забезпечує систематичний контроль температури розмороження і попереджує передачу бактеріальної інфекції. Проведіть переливання якнайшвидше після розмороження (протягом ≤30 хв), використовуючи систему для переливання з фільтром.
3. Якщо розморожену плазму неможливо перелити відразу, її можна зберігати 4 год при температурі 20–24 °С або 24 год при 2–6 °С. У закладах лікування хворих із показаннями до невідкладного або масивного переливання крові, особливо в травмцентрах і відділеннях невідкладної допомоги лікарень, допускається зберігання розмороженої плазми при температурі 2–6 °С протягом 5 діб. Однак таке тривале зберігання призводить до помітного зниження вмісту лабільних факторів згортання крові, тому таку плазму слід використовувати лише у разі кровотечі, для термінових або масивних переливань.
4. Початкова доза 15–20 мл/кг; вищі дози (напр., 30 мл/кг) можна застосовувати залежно від індивідуальних показань (напр., посилення кровотечі). Рішення відносно подальшої трансфузії приймається на підставі оцінки клінічного стану пацієнта і результатів лабораторних аналізів системи гемостазу.