Класифікація ревматичних захворювань

Класифікація ревматичних захворювань була неодноразово переглянута, але завжди становила умовний набір клінічних синдромів, з приводу їх невідомої етіології і лише частково встановленого патогенезу. Основу класифікації становлять клінічні симптоми і результати додаткових досліджень, в першу чергу лабораторних. Більшість синдромів, які класифікуються як ревматичні захворювання, в патогенезі яких основну роль відіграє аутоімунізація та запальний процес, пов’язані з симптомами зі сторони багатьох систем та органів.

У класифікації, запропонованій у 1983 р. Американською асоціацією ревматизму (на даний момент Американська колегія ревматології [ACR]) виділено 10 груп ревматичних захворювань (табл. VII.A-1):

1) системні захворювання сполучної тканини

2) спондилоартропатії

3) деформуючий остеоартроз

4) артрит, тендовагініт і бурсит, пов’язані з інфекцією

5) метаболічні та ендокринні захворювання, які супроводжуються захворюванням суглобів (в тому числі, зокрема, захворювання, пов’язані з накопиченням кристалів)

6) новоутворення

7) нервово-судинні розлади (в тому числі, зокрема, компресійні синдроми, рефлекторна симпатична дистрофія, суглоби Шарко)

8) захворювання кісток і хрящів (в тому числі, зокрема, остеопороз, дисплазії)

9) позасуглобові зміни (в тому числі, зокрема, фіброміаглія, тендиніт і фасціїт, вазомоторні розлади)

10) різні порушення.

Класифікаційні та діагностичні критерії

Ревматичні захворювання часто характеризуються багатою симптоматологією, а також перекриванням одних симптомів іншими. У зв’язку з цим корисними є критерії, що дозволяють використовувати єдину номенклатуру та полегшують використання ідентичних діагностичних методів в конкретних центрах (табл. VII.A-2). Для практикуючих лікарів найбільше значення мають діагностичні критерії, які полегшують встановлення діагнозу в конкретного пацієнта. Такі критерії повинні характеризуватися високою чутливістю і дозволяти встановлювати остаточний, ймовірний або можливий діагноз. Класифікаційні критерії необхідно використовувати для груп пацієнтів, в яких вже встановлений діагноз. Метою цих критеріїв є стандартизація номенклатури, щоб можна було порівнювати результати клінічних та експериментальних досліджень. Вони повинні характеризуватися високою специфічністю.

На практиці більшість класифікаційних критеріїв, розроблених для груп захворювань або конкретних нозологічних одиниць, також використовуються з діагностичною метою. Міжнародні класифікаційні критерії – значно рідше діагностичні – розроблені для більшості ревматичних захворювань. Серед міжнародних критеріїв, пов’язаних з лікуванням ревматичних захворювань, часто використовуються критерії, що дозволяють встановити тяжкість перебігу захворювання, його активність, пошкодження тканин, функціональну здатність, якість життя, ступінь покращення та прогноз.