Антиядерні антитіла

англ. antinuclear antibodies (ANA)

ANA в прямому розумінні є аутоантитілами, що реагують з антигенами клітинного ядра, тобто з гістонами, ДНК, ядерцевою РНК, рибонуклеотидами та негістоновими білками. Однак із огляду на спільний метод визначення за допомогою методу непрямої імунофлуоресценції цим терміном також називають антитіла до антигенів які не знаходяться в клітинному ядрі (напр. в цитоплазмі, клітинних мембранах, мітохондріях). У зв'язку із цим запропоновано замінити  назву з ANA на антитіла проти клітинних антигенів (anticellular antibodies), яка включає усі антитіла, що застосовуються при діагностиці аутоімунних захворювань; на даний час цей термін ще не є широко розповсюджений.

Матеріал

сироватка

Методи визначення

1. Реакція непрямої імунофлуоресценції (IIF), при якій джерелом антигенів найчастіше є клітинні культури HEp-2 або HEp-2000, застосовується для визначення ANA в сироватці та інших системних рідинах. Є основним та найбільш чутливим методом визначення ANA. Беручи до уваги діагностичний метод який застосовується (IIF на клітинній культурі Hep-2), що раз частіше мова йде про метод флуоресценції IIF-Hep-2, а не про метод флуоресценції ANA. Відповідно до International Consensus on ANA Patterns (ICAP) розрізняють три типи флуоресценції: ядерний, цитоплазматичний та мітотичний, а кожен із цих типів мають множинні підтипи (табл. VII.C.1-2, мал. VII.C.1-1).

2. Для визначення антитіл до специфічних антигенів:

1) імуноферментний аналіз (ELISA)

2) метод подвійної імунодифузії за Оухтерлоні (DID)

3) імуноблотинг

4) радіоімунологічний аналіз (RIA).

За допомогою цих методів можна визначити антитіла до ядерних антигенів, що піддаються екстракції (анти-ENA), тобто анти-S (проти Smith-антигену), анти-Ro (SS-A), анти-La (SS-B), анти-Scl70 (до ДНК топоїзомерази I), анти-nRNP (до ядерного рибонуклеопротеїну), анти-Jo1, а також інші специфічна ANA (напр. анти-PM-Scl, анти-Mi2, анти-Ku). Типи світіння антитіл анти-ENA при імунофлуоресцентній мікроскопії – мал. VII.C.1-2.

Натомість антитіла анти-dsDNA можна визначити методом IIF із застосуванням джгутикових найпростіших Crithidium luciliae (Crithidia luciliae immunofluorescence test – CLIFT) (мал. VII.C.1-3) ELISA або RIA. Ці методи відрізняються чутливістю та специфічністю. Вважається, що визначення анти-dsDNA із використанням імуноферментних методів вимагає додаткового підтвердження за допомогою CLIFT або RIA (які характеризуються більшою специфічністю), а лікар повинен отримати результати обох досліджень.

3. В минулому, з метою виявлення аутоантитіл проти дезоксирибонуклеопротеїнів проводились дослідження для виявлення LE клітин (гранулоцитів або моноцитів, які містили фагоцитоване ядро іншої клітини за наявності ANA антитіл). На даний час це дослідження замінили вище приведені імунохімічні методи.

Референтні значення (показники норми)

Максимальне розведення, що застосовується для визначення ANA методом IIF повинна встановлювати лабораторія яка проводить дослідження. Неправильним вважається значення ANA >95 центилів для популяції здорових осіб. Якщо застосовується IIF із використанням Hep-2(000), аномальним титром у дорослих осіб вважається значення ≥1:160. Підтвердження антигенної специфічності антитіл вважається позитивним результатом (неправильним).

Клінічна цінність

1. ANA відіграють роль при діагностиці системних захворювань сполучної тканини; їх присутність визначається при м. ін.:

1) системному червоному вовчаку (СЧВ; в 95–100% хворих)

2) постмедикаментозному вовчаку (95–100%)

3) антифосфоліпідному синдромі (40–50%)

4) системній склеродермії (80–95%)

5) поліміозиті, дерматоміозиті та синдромах накладання (40–80%)

6) синдромі Шегрена (48–96%)

7) змішаній хворобі сполучної тканини (95–100%).

2. ANA також може визначатись при інших клінічних станах (у цих випадках вони переважно не мають клінічного значення), м. ін. таких як:

1) інфекції – напр. туберкульоз, вірусний гепатит, сифіліс, паразитарні захворювання

2) новоутвори – напр. рак молочної залози, рак передміхурової залози, лейкоз, лімфома Ходжкіна

3) захворювання печінки, легень та щитоподібної залози

4) захворювання шкіри – напр. псоріаз, червоний плоский лишай

5) стан після трансплантації органів

6) застосування деяких ЛЗ, зокрема гідралазину

7) інші аутоімунні захворювання - первинний біліарний цироз печінки, хвороба Аддісона, хвороба Хашимото, імунна тромбоцитопенічна пурпура, аутоімунна гемолітична анемія, цукровий діабет 1 типу

8) фіброміалгія

3. ANA зустрічаються в 5% здорових осіб, а частота їх виявлення зростає із віком.

4. Різні типи світіння при IIF методах асоційовані із наявністю різних захворювань – табл. VII.C.1-2.

5. Наявність ANA являється одним із діагностичних критеріїв СЧВ, однак:

1) в 2–5% хворих при СЧВ в активні фазі ANA можуть не визначатись методами непрямої імунофлуоресценції

2) в 15% у період ремісії або імуносупресивного лікування ANA можуть не визначатись, не зважаючи на їх попередню наявність

3) наявність та титр ANA не корелює із активністю захворювання.

6. Антитіла анти-dsDNA є специфічним маркером СЧВ, а їх титр корелює із активністю патологічного процесу. Виявлено зв'язок поміж наявністю цих антитіл та виникненням вовчакового нефриту та нейропсихіатричними розладами при СЧВ.

7. Виявлено багато специфічних ANA антитіл, присутність яких асоційована із виникненням конкретних системних захворювань сполучної тканини, напр.:

1) анти-Sm (Smith) – специфічні для СЧВ, однак демонструють низьку специфічність (зустрічаються в 20–30% хворих із СЧВ); є підозри про їх зв'язок із ураженням нирок і центральної нервової системи, а також вовчаковим легеневим фіброзом та вовчаковим ендокардитом

2) анти-Ro (SS-A) – синдром Шегрена, підгостра форма системного червоного вовчака, СЧВ; ці антитіла також зустрічаються в матерів дітей із неонатальним вовчаком та із вродженою повною блокадою серця. В дорослих із СЧВ наявність анти-Ro антитіл асоційована із гіперчутливістю до світла, шкірим васкулітом, а також анемією, тромбоцитопенією і лейкопенією.

3) анти-La (SS-B) – синдром Шегрена, підгостра шкірна форма системного червоного вовчака, СЧВ, неонатальний вовчак, вроджена блокада серця. У хворих СЧВ наявність анти-La антитіл асоційована із легшим перебігом вовчакового нефриту та неврологічних змін.

4) анти-U1 nRNP і анти-U2 nRNP – змішана хвороба сполучної тканини, СЧВ, дерматоміозит

5) анти-U3 nRNP (антитіла до фібриліну) – системна склеродермія (у осіб негроїдної раси); підвищений ризик виникнення легеневої гіпертензії

6) до рибосомального P протеїну – висока специфічність для СЧВ, але низька чутливість (зустрічаються в ≈20% хворих); вовчаковий психоз та когнітивні порушення у хворих СЧВ, а також СЧВ із маніфестацією в дитячому віці

7) анти-C1q – вовчаковий нефрит, гіпокомплементемічний уртикарний васкуліт

8) анти-Scl70 – генералізована форма системної склеродермії; їх наявність асоційована із більшою ймовірністю розвитку інтерстиціального захворювання легень, виразкування на пальцях та інвалідності

9) до РНК-полімерази III – генералізована форма системної склеродермії; їх наявність пов’язана з підвищеним ризиком ниркового кризу та розвитку шлункової антральної судинної ектазії (так званого «кавунового шлунку» [watermelon stomach])

10) анти-Jo1, анти-PL12, анти-PL7, анти-EJ, анти-OJ – поліміозит, антисинтетазний синдром

11) анти-PM-Scl – системна склеродермія та оверлеп синдром системної склеродермії із поліміозитом або дерматоміозитом

12) анти-Mi2 – дерматоміозит; їх наявність асоційована із легким перебігом захворювання

13) анти-SRP – поліміозит із тяжким перебігом, що погано реагує на лікування

14) анти-Ku – дерматоміозит, оверлеп синдром поліміозиту/дерматоміозиту із системною склеродермією або СЧВ

15) анти-MDA5 – дерматоміозит без клінічно вираженого ураження м’язів або з легким міозитом, підвищений ризик інтерстиціального захворювання легень

16) антигістонні – постмедикаментозний вовчак

17) антицентромерні – обмежена форма системної склеродермії; асоційовані із частим розвитком артеріальної гіпертензії, та з нижчим ризиком розвитку виразкування пальців, а також ураження серця та нирок

18) анти-Th/To – обмежена форма системного червоного вовчака; асоційовані із розвитком первинної артеріальної гіпертензії та фіброзу легень

19) анти-RA33 (анти-hnRNP A2/B1) – РА, СЧВ, змішана хвороба сполучної тканини (MCTD)

20) анти-TIF1γ – дерматоміозит; сильно асоційовані із виникненням злоякісних новоутворів у пацієнтів похилого віку

21) анти-Sp100 і анти-PML/Sp140 – первинний біліарний цироз

22) анти-MJ/NXP-2 – висока чутливість до аутоімунних міопатій; антитіла визначаються в 1/3 хворих із ювенільним дерматоміозитом; в дорослих осіб асоційовані із більшим ризиком виникнення злоякісних новоутворів

23) анти-PCNA – специфічні для СЧВ.