Типи гіперчутливості

Відповідно до класичного визначення алергія розглядалась як специфічна, шкідлива для організму реакція, яка залежить від вторинної імунної відповіді при контакті із чужорідним антигеном, який зазвичай є нешкідливим для здорових осіб. Поняття алергії було впроваджено в 1905 р. віденським педіатром Фон Пірке (von Pirquet) для позначення іншої імунної реактивності організму. Він склав його із двох грецьких слів: allos (інший) і ergos (реакція).

В новій класифікації терміни „гіперчутливість” і „алергія” розділено, вважаючи перший більш широким поняттям. Таким чином, гіперчутливість означає повторювальні об’єктивні або суб’єктивні симптоми, спричинені експозицією до певного подразника в дозі, яка нормально переноситься здоровими особами, незалежно від механізму.

Алергічна гіперчутливість активується імунними механізмами. Неалергічна гіперчутливість часто має таку ж саму клінічну картину як алергічна гіперчутливість, але має інший (напр. гіперчутливість до ацетилсаліцилової кислоти) або невідомий патомеханізм.

Поняття „гіперчутливості” не включає класичну відповідь на інфекцію, аутоімунні та токсичні реакції, реакції „гіперчутливості до всіх лікарських засобів”, „гіперчутливості до численних хімічних речовин”, a також невизначені реакції на амальгамні пломби та електромагнітні хвилі. Гіперчутливість не слід плутати з гіперреактивністю, яка є надмірною нормальною реакцією на подразник.

При алергічній гіперчутливості імунні механізми можуть залежати як від антитіл, так і від клітин. Часто ці антитіла є імуноглобулінами класу IgE. Спадкова схильність до надлишкового синтезу специфічних IgE у відповідь на нормальні дози алергенів називається атопією. Це одна із найпоширеніших генетичних схильностей (стосується ≥20–40 % популяції), хоча сама по собі не є хворобою. Визначення „атопія” не слід використовувати, поки не буде виявлено специфічні IgE (в сироватці або за допомогою шкірних тестів).

Класична класифікація алергічної гіперчутливості, запропонована Джеллом і Кумбсом, досі є придатною та корисною в клінічній практиці, хоча відомо, що не є точною, а окремі механізми гіперчутливості часто співіснують.

I тип — т. зв., негайний або анафілактичний, вражає тканини, що містять велику кількість мастоцитів (тучних клітин): шкіру, кон'юнктиви, верхні та нижні дихальні шляхи, а також шлунково-кишковий тракт. Такі симптоми, як кропив’янка та ангіоневротичний набряк, риніт, бронхоспазм або діарея, вазодилатація та зниження артеріального тиску зазвичай виникають через 15–20 хв після експозиції до антигену (алергену). Інколи реакція виникає із запізненням на 6–12 год – це т. зв. пізня фаза алергічної реакції. Це реакція, індукована IgE-залежною дегрануляцією мастоцитів і/або базофілів, яка відбувається після контакту з екзогенними антигенами. На пізній фазі реакція посилюється еозинофілами, а також тромбоцитами та нейтрофілами.

II тип — т. зв. цитотоксичний, виникає в різних тканинах та органах, а антиген, експресований на поверхні пошкоджених клітин, є ендогенним або утворюється внаслідок з'єднання екзогенної хімічної речовини (гаптену) із високомолекулярним білком. Для цієї реакції характерна дуже різноманітна динаміка – може розвиватись протягом хвилин або годин. Її медіаторами є імуноглобуліни класу M (IgM) та G (IgG), а також білки системи комплементу. В цій реакції також беруть участь клітини, що мають рецептори до імуноглобулінів, особливо фагоцити FcγR+ і К клітини (antibody-dependent cytotoxic cells – ADCC). Прикладами захворювань, які перебігають із гіперчутливістю II типу, є: набута медикаментозна гемолітична анемія, гемолітична анемія із позитивною реакцією Кумбса, гемолітична хвороба новонароджених.

III тип — пов'язаний із утворенням імунних комплексів, може бути генералізованим (напр. сироваткова хвороба) або уражати окремі органи (напр. вовчаковий гломерулонефрит, ревматоїдний артрит, системні васкуліти). Реакція розвивається протягом 3–10 год після експозиції до антигену. Її медіаторами є розчинні комплекси антитіл (в основному імуноглобуліни класу IgG, рідше IgM) із екзогенним або ендогенним антигеном, який є розчинним і відсутнім на поверхні клітин. У цій реакції беруть участь білки системи комплементу, нейтрофіли та інші FcγR+ клітини.

IV тип — т. зв. сповільнений або клітинний, може вражати багато тканин, однак на шкірі візуалізуються характерна еритема та інфільтрат. Гіперчутливість IV типу може бути спричинена мікробними антигенами, що призводять до специфічних запальних змін (туберкульоз, токсоплазмоз), ендогенними антигенами при аутоімунних хворобах, а також контактними антигенами (хімічні речовини, лікарські засоби, метали, рослини). Реакція набуває максимальної інтенсивності через ≈48 год після експозиції. Антиген (алерген) розпізнається CD4+ лімфоцитами із Th1-профілем (на відміну від „класичної” реакції IV типу, при контактному дерматиті основну роль відіграють лімфоцити CD8+), і врешті-решт інфільтрація та пов’язане із нею пошкодження є наслідком дії цитокінів, що виділяються інфільтруючими тканини моноцитами та макрофагами.

Найчастішим механізмом алергічних захворювань є реакція I типу, тому запропоновано класифікацію алергічних реакцій на ініційовані здебільшого механізмами, пов’язаними із наявністю специфічних антитіл IgE, та інші — в яких переважають механізми іншого типу (рис. VIII.A.1-1). Якщо за розвиток алергічних реакцій відповідають антитіла класу IgE, мова йде про IgE-залежну алергію (I тип гіперчутливості). При хронічних формах IgE-залежної алергії значну роль також відіграють специфічні сенсибілізовані Т-лімфоцити, що вказує на умовний поділ на гуморальні та клітинні механізми. При IgE-незалежній алергії антитіла можуть належати до класу IgG, наприклад при анафілактичних реакціях, спричинених імунними комплексами з молекулами декстрану, або класичній, на сьогоднішній день рідкісній, сироватковій хворобі, яку відносять до реакції гіперчутливості III типу. У деяких осіб із високою концентрацією IgG, що з'являється внаслідок хронічного вдихання великої кількості білоквмісного матеріалу (напр. фермерів, голубників, робітників харчової, деревообробної та хімічної промисловості), може розвиватись дифузна імунна реакція в легенях, що називається алергічним альвеолітом. При алергічному бронхолегеневому аспергільозі виявлено наявність антитіл класів IgE та IgG. Однак наявність в плазмі крові антитіл класу IgG до екзогенних алергенів часто не пов’язане з виникненням клінічних симптомів та не відіграє ролі в патогенезі.