Гіпертонічна дегідратація

Визначеннявгору

Гіпертонічна дегідратація – це дефіцит води в організмі із збільшеною ефективною молярністю (гіпертонією) рідин організму.

ЕТІОПАТОГЕНЕЗвгору

Причини:

1) недостатнє споживання води – напр., в осіб без свідомості або з розладами ковтання

2) втрата через легені безелектролітної води (яка не містить ефективних осмолітів) – гіпервентиляція

3) втрата гіпотонічних рідин через шкіру, ШКТ або нирки (нецукровий діабет)

4) осмотичний діурез – глюкозурія (цукровий діабет).

Втрата лише води призводить до рівномірного зменшення внутрішньоклітинного та позаклітинного просторів. У разі втрати гіпотонічних рідин, відносне (відсоткове) зменшення позаклітинного водного простору є більш значним, ніж відносне зменшення внутрішньоклітинного простору. В обох ситуаціях виникає гіповолемія. Втрата води є причиною збільшення густини плазми та гіпернатріємії.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ДІАГНОСТИКАвгору

Симптоми залежать від ступеня дегідратації клітин ЦНС і вираженості гіповолемії, але насамперед, від часу, протягом якого виникла дегідратація. У разі повільного розвитку гіпертонічної дегідратації симптоми з боку ЦНС є менш вираженими. Виникають:

1) сильне відчуття спраги

2) сухість слизових оболонок і шкіри (пластилінова шкіра)

3) психічні розлади –  сплутаність свідомості, галюцинації

4) тахікардія

5) олігурія

6) гіпертермія.

Серед відхилень в показниках лабораторних досліджень найбільш важливими є:

1) гіпернатріємія

2) підвищена концентрація креатиніну в сироватці крові.

Діагноз в основному ґрунтується на анамнезі, а також виявленні симптомів зневоднення організму, гіпернатріємії та підвищеної осмолярності сироватки крові.

Лікуваннявгору

Лікування полягає у пероральному введенні рідини, що не містять осмолітів (напр., питна вода, чай без цукру), а якщо пероральна регідратація організму неможлива – гіпотонічних розчинів в/в (а у випадку початкової гіпотензії до моменту нормалізації тиску необхідно вводити ізотонічні розчини) (розд. ХІІ.С.3 та розд. ХІІ.Н).

Розрахунок дефіциту рідини – розд. ХІІ.С.3.

Розчини без осмотичного заряду слід вводити повільно, щоб уникнути т. зв. ізотонічного водного отруєння. Швидке введення осмотично-неактивних розчинів справді за короткий час відновлює ізоосмію (ізотонію) позаклітинної рідини, але не так швидко відновлює ізоосмію (ізотонію) внутрішньоклітинної рідини, яка залишається гіпертонічною. Ця гіпертонія внутрішньоклітинної рідини може бути причиною набряку нейронів та виникнення симптомів ізотонічного водного отруєння. У таких випадках тільки швидка в/в інфузія 5-10 % розчину NaCl або 20 % розчину манітолу може врятувати пацієнта від незворотного ураження ЦНС.

Детальна лікувальна тактика при гіпернатріємії – розд. ХІІ.С.3.