Ізотонічна гіпергідратація

ВИЗНАЧЕННЯвгору

Ізотонічна гіпергідратація — це надмірне накопичення в організмі натрію у вигляді ізотонічного розчину. Натрій відіграє важливу роль в складі позаклітинної рідини, тому ізотонічна гіпергідратація характеризується збільшенням водного позаклітинного простору, внаслідок чого виникають набряки.

ЕТІОЛОГІЯ І ПАТОГЕНЕЗвгору

В утворенні набряків при ізотонічній гіпергідратації беруть участь багато факторів (окремо або в комбінації), зокрема:

1) підвищення внутрішньосудинного гідростатичного тиску і одночасне зниження інтерстиціального тиску

2) зниження онкотичного тиску

3) підвищення проникності стінок капілярів

4) порушення відтоку лімфи

Основними елементами, які з’єднують вищенаведеніі механізми розвитку набряків, є:

1) порушення екскреції нирками натрію та води

2) зменшення систолічного об’єму

3) гемодинамічні порушення портального кровообігу — утруднене відтікання крові з портального кровообігу в системний.

Однією з причин накопичення натрію і води в організмі є участь гормональних(активація РААС, відносний дефіцит натрійуретичних гормонів, зокрема передсердного натрійуретичного пептиду, уродилатину, простацикліну та ін.), а також неврологічних факторів (активація симпатичної нервової системи, нестача реналази). Роль цих факторів залежить від етіології набряків. 

Основним фактором, що викликає набряк серцевого походження, є зменшення ефективного об’єму артеріальної крові, найчастіше через зменшення ударного об’єму, що призводить до порушення видільної функції нирок.

У хворих із набряком печінкового походження механізм затримки натрію та води полягає не тільки на гіповолемії, спричиненої портальною гіпертензією та накопиченням рідини в очеревинній порожнині, але й на системній вазодилатації та стимуляції антидіуретичних факторів (активація системи РАА).

На відміну від набряків серцевого та печінкового походження, набагато менше відомо про патогенез набряку ниркового походження. Вони можуть мати такий характер:

1) нефритичний — викликаний переважно підвищеною проникністю капілярів, первинним збільшенням затримки натрію та води або серцевою недостатністю

2) нефротичний — всупереч давнішнім поглядам, зниження онкотичного тиску не є основною ланкою в патогенезі нефротичного набряку. Детальний патомеханізм — розд. V.G.11.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ДІАГНОСТИКАвгору

Діагностика причини набряків зазвичай не представляє значних труднощів.

Результати допоміжних досліджень залежать від причини набряку та виду використовуваного лікування.

Диференційна діагностика генералізованого набряку — рис. XII.B.2-1.

ЛІКУВАННЯвгору

Лікування набряків визначеної етіології представлено у відповідних розділах. Загальні принципи:

1) обмеження надходження натрію і води в раціоні

2) застосування діуретичних ЛЗ — петльових діуретиків, тіазидних і тіазидоподібних діуретиків, калійзберігаючих діуретиків (амілорид, триамтерен) та блокаторів мінералокортикоїдних рецепторів (спіронолактон, еплеренон)

3) застосування імуносупресивних ЛЗ при нефритичному та нефротичному набряку імунологічної етіології

4) введення АРВ (ваптанів) — препаратів, що блокують рецептор вазопресину.

Будь-яке лікування діуретиком вимагає частого контролю іонограми плазми.