Гіпокаліємія

визначеннявгору

Гіпокаліємія – це зниження концентрації калію у сироватці <3,5 ммоль/л.

етіологія Та патогенезвгору

Наслідки:

1) зміна (збільшення) мембранного потенціалу спокою міоцитів і нейронів – може призвести до гальмування або повного припинення потенціалу дії, тобто до паралічу м'язів

2) зниження експресії аквапоринів – поліурія та порушення концентрації сечі

3) збільшення синтезу аміаку (амоніогенезу) – алкалоз.

клінічна картинавгору

Клінічна картина залежить від тяжкості гіпокаліємії та темпів її розвитку. Навіть помірного ступеня гіпокаліємія, яка швидко розвивається, може мати драматичний клінічний перебіг та проявлятися:

1) небезпечними порушеннями серцевого ритму – зокрема пірует-тахікардією

2) слабкістю скелетних м'язів – внаслідок рабдоміолізу

3) закрепами – паралітична кишкова непрохідність

4) затримкою сечі – внаслідок ослаблення м'язів сечового міхура

5) неврологічними порушеннями – парестезії, нервове збудження і апатія.

Найчастіше при гіпокаліємії розвивається нереспіраторний алкалоз; лише у хворих з гіпокальціємічними формами тубулярного ацидозу та у хворих з рабдоміолізом може спостерігатися нереспіраторний ацидоз. Окрім цього, у хворих з рабдоміолізом виявлено збільшення активності креатинкінази і аспартатамінотрансферази, а також концентрації міоглобіну у сироватці. Гіпокаліємія може бути причиною поліурії, в результаті зниженої концентраційної функції нирок (вторинний нирковий нецукровий діабет).

Електрокардіографічні зміни при гіпокаліємії (розд. I.B.5.1) не є надійними предикторами виникнення порушень серцевого ритму.

діагностикавгору

Діагностика ґрунтується на визначенні каліємії та анамнезі, який вказує на причину (напр. втрата калію через ШКТ або нирки).

Розрахунок ТТКГ є корисним з метою визначення, чи причиною гіпокаліємії є надмірна втрата калію нирками. Значення ТТКГ <3 вказує, що затримка калію в нирках не порушена, а отже гіпокаліємія має позаниркову причину, тоді як ТТКГ >4 свідчить про втрату калію через нирки. Для ідентифікації окремої форми гіпокаліємії необхідно не тільки визначення концентрації K⁺ та інших іонів у сироватці, стану кислотно-лужної рівноваги, але також визначення ренінової активності плазми, концентрацій альдостерону, кортизолу, ЛЗ, що виводять калій (напр. фуросеміду), а також екскреції калію з сечею.

Труднощі можуть виникнути при діагностиці генетично обумовлених гіпокаліємій, які спостерігаються дуже рідко і супроводжуються артеріальною гіпертензією (синдром Ліддла, дефіцит 11-β-гідроксистероїддегідрогенази, активуюча мутація мінералокортикостероїдного рецептора) або нормальним артеріальним тиском (синдром Барттера – розд. V.G.6, синдром Гітельмана – розд. V.G.5).

Кожна гіпокаліємія є небезпечною для життя, хоча може протягом тривалого часу перебігати безсимптомно, а потім раптово проявитися фібриляцією передсердь або шлуночків.

лікуваннявгору

Терапія полягає у введенні:

1) хворим з алкалозом (як правило усім) – калію хлориду

2) хворим з нереспіраторним алкалозом (спричиненим блюванням) – 0,9 % розчину NaCl

3) хворим з нереспіраторним ацидозом – гідрокарбонату або цитрату калію

4) ЛЗ, які блокують виділення K⁺ нирками (див. нижче).

Кількісний дефіцит калію при зниженні каліємії з 4 до 3 ммоль/л становить ≈150 ммоль, з 3 до 2 ммоль/л ≈300 ммоль, а при каліємії 1,5 ммоль/л – 150 + 300 + 150 = 600 ммоль. До розрахованого таким способом дефіциту необхідно додати поточні втрати калію та проводити корекцію супутніх порушень водно-електролітного обміну.

Спосіб поповнення калію залежить від ступеня тяжкості і симптоматики гіпокаліємії:

1) K⁺ ≥2,5 ммоль/л і відсутня симптоматика – зазвичай достатньо прийому п/о 20-30 ммоль K⁺ 2-4 × на добу (макс. разова доза 40 ммоль)

2) K⁺ ˂2,5 ммоль/л або присутня симптоматика – спочатку проводиться в/в інфузія зі швидкістю макс. 20 ммоль K⁺/год. Розчини з концентрацією ≥ 40 ммоль K⁺/л потрібно вводити у центральні вени. Введення K⁺ у розчині з концентрацією ˂20 ммоль/л приготованого з використанням розчину глюкози з інсуліном може призвести до гіпокаліємії (глюкоза з інсуліном посилює транспорт K⁺ у клітину).

Якщо пероральні ЛЗ добре переносяться, показано одночасне призначення блокаторів рецепторів альдостерону (спіронолактон, еплеренон) або калійзберігаючих діуретиків (тріамтерен, амілорид).

У разі співіснування гіпофосфатемії показано введення фосфату калію і частий контроль кальціємії. Резистентна до терапії гіпокаліємія може виникати при співіснуванні гіпомагніємії.